Єщірка

Є́щірка, -ки, ж. = ящірка. Шух. I. 22.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 662.
Я́щірка - невеликий плазун з видовженим тілом, покритим дрібною роговою лускою, і з довгим хвостом.

• Ящірки раз у раз перетинали нашу дорогу (Коцюб., II, 1955, 290);
  
• Попеляста ящірка хутко й нечутно вислизнула з-під каменя (Донч., II, 1956, 287);
  
• Ящірки перелякано кидалися з-під ніг і гинули під кінськими копитами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 183);
  
• Образно. [Сестра Серахвима (сама собі):] У-у! ящірка! Он уже зморшки під очима складаються, а вона ще кожному зіки [зіньки] витріщає (Мирний, V, 1955, 103);
  
• Козаков поповз між камінням, ледве помітний, сіро-зелений, як степова ящірка (Гончар, III, 1959, 106).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 546.
Ящірка, ки, ж. Ящерица, Lacerta. Вх. Пч. 17. Употребляется какъ бранное слово для женщинъ.

• Котл. Ен. VI. 11. Ум. Я́щірочка. Зелененька ящірочка у траві проти сонечка гріється. Морд. Оп. 91.
  

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 666. Ящірка (зменшено-пестливе — я́щірочка) — невеликий плазун з видовженим тілом, покритим дрібної роговою лускою, і з довгим хвостом; за народною традицією, належить до «гадів», отже є «нечистою» твариною; сіра ящірка в народі — «хлоп’яча», а зелена — «дівчача»; брати в руки ящірку — гріх; використовували в магічних цілях, зокрема для наведення причини, для привороту; за народною прикметою, — «якщо ящірка лежить біля хати пузом доверху — станеться пожежа»; хворих на пропасницю обкурювали шкірою ящірки. Ящірка маленька, та зуби гострі (прислів’я).

Ілюстрації