Жук

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Жук, -ка, м. 1) Жукъ, Scarabeus. Жуки у голові (у кого). Глупъ. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб. 2) Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучок, жучечок. Ув. Жучище.

Сучасні словники


Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. – К. : Вид-во Академії наук Української РСР,1958. – Том 1. – С. 489.

ЖУК, -ка, м.

  1. Жукъ, Scarabeus. Жуки у голові (у кого). Глупъ. Нехай, дурні, собі пустують; у них, видно, жуки у голові. Гліб.
  2. Кличка черной собаки. Аф. 403. Ум. Жучок, жучечок. Ув. Жучище.




Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 546.

ЖУ̀К, а, чол.

1. Комаха ряду твердокрилих, в якої верхні тверді крила захищають нижні прозорі крила, за допомогою яких літають. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Панас Мирний, I, 1954, 318); Кріт досить швидко посувається під землею, одночасно ласуючи черв'яками, личинками, жуками, що живуть у землі (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 32);

Жук-водолюб — жук, який має пристосовані до плавання ноги і живе у воді. З-під широкого листя виплив жук-водолюб (Олесь Донченко, IV, 1957, 262);
''Жук-гнойови́к — жук, що живе у гною і харчується комахами та їх личинками.

  • У порівняннях. Та ось Вілогруд побачив бельгійську вантажну машину, що вкочувалася на вулицю спаленого села, немов величезний жук-гнойовик (Юрій Бедзик, Полки.,1959,227);

Жук-рогач — великий чорний з рогами жук, що живе в гнилій деревині і харчується головним чином соком листяних дерев. Попід гору оту піду, Де два дуби ростуть на виду. Де жуки-рогачі Пролітали вночі (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 142);

Колорадський (картопляний) жук' — бурувато-жовтий прожерливий жук, що об'їдає листя картоплі та інших рослин родини пасльонових і завдає цим великої шкоди. Проти колорадського картопляного жука та личинок хрущів дихлоретан застосовується в суміші з гексахлораном (Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 43).
Жуки в голові у кого — у кого-небудь не все гаразд з розумовими здібностями. Нехай, дурні, собі пустують: У них, видно, жуки у голові... (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 62);
Пустити жука — зробити щось неприємне. — Він може нам нашкодити, — міркую голосно. — Не зможе. Я йому такого жука пущу, що ураз заціпить... (Яків Качура, II, 1958, 48).

2. Перен., розм. Про пронозливу, шахраювату, хитру людину. Коли конвоїри відійшли, Андрій невдоволено пробурмотів: — Таким жукам тільки трибунал допоможе (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 56); Роман Васильович хоч і битий жук а, очевидно, пішов теж на поводу в різних Леусів та Яцухненків (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 322).





Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 208.

ЖУ̀К, [жукан] «Scarabaeus» Ж, [жуковець] «Gamasus coleoptratorum» Ж, [жуковка] «Tetyra scarabaeoides» Ж; др. Жукъ, п. zuk, ч. žukati «дзижчати»; жученя, жучиха, [жучки] «ґатунок намиста» Я, [жучок] «ланка в ланцюгу» Я, жукуватий «дуже смаглявий»; Berneker IF 10, 156; Преобр. I 236 – 237; Brückner 667.




Вірші


Про жука
І ІІ ІІІ
Жив собі жук,

На ім'я короїд.

Що в короїда

Було на обід?

Жадібно гриз він

Зеленого дуба.

Ним і обідав.

Мило та любо.

Дуб на сніданки

І дуб на вечері.

Мало і мало

Було ненажері!

Гриз гілочки,

Виїдав серцевину,

Міг хоч кого

Довести до загину.

В тата вдались

Короїдові дочки:

Гризли із смаком

Маленькі дубочки.

А поблизу

Короїдова тітка

Кволу сосонку

Хрумала швидко.

Кожен точив

І лякався сусіда:

«Нащо дивитися,

Хто як обіда?»

Жук-ненажера

І весь його рід

Дуже боялися

Вийти на світ!
Плакала гірко

В лісі кисличка:

«Ще ж не стара я!

Ще невеличка!

Чом же у мене

Листячка мало?

Віти марніють,

Яблук не стало?

Щось мене точить,

їсть без упину.

Жити так хочу,

А, мабуть, загину!»

Скаржились сосни

Могутнього роду:

«Краще одразу

З мосту та в воду!

Сушить нам серце

Некликаний гість —

Стовбур високий

Поїдом їсть!»

Тільки промовчав

Дуб-лісовик.

Скаржитись в горі

Він ще не звик!













Та лісники

Додивилися впору

Листя засохле,

Дірявую кору.

Дуби темнозорі.

«В них короїди,

Тому вони хворі!»

Бачать: на соснах

Хвоя змертвіла.

«Теж у них,— кажуть,—

Нечисть насіла!

Ось ми їй зараз

Пропишемо ліки!

Стежку до бору

Забуде навіки!»

























Шелестом

Тишу сполохавши ранню,

Дятли летять

Помагать лікуванню.

Вітром гайнули,

Аж свиснули крила,

Хто їх побачив —

В очах зарябіло!

В діри на соснах

Засунули носа,

Яблуньку бідну

Оглянули скоса.

І, добиваючись

В трухлі куточки,

Застукотіли

Дзьоби-молоточки!

Цюкають дятли,

Аж сиплеться порох!

«Ось як ми,— кажуть,—

Лікуємо хворих!»

Повитягали

З нір короїдів,

Родичів їхніх

Та їхніх сусідів.

Щоб у спокої

Шуміла діброва,

Щоб розросталася

Дужа й здорова.

Будуть дерева

Здійматися в небо.

Знищили злодіїв —

Так їм і треба!

Про жука

І

Жив собі жук,
На ім'я короїд.
Що в короїда
Було на обід?
Жадібно гриз він
Зеленого дуба.
Ним і обідав.
Мило та любо.
Дуб на сніданки
І дуб на вечері.
Мало і мало
Було ненажері!
Гриз гілочки,
Виїдав серцевину,
Міг хоч кого
Довести до загину.
В тата вдались
Короїдові дочки:
Гризли із смаком
Маленькі дубочки.
А поблизу
Короїдова тітка
Кволу сосонку
Хрумала швидко.
Кожен точив
І лякався сусіда:
«Нащо дивитися,
Хто як обіда?»
Жук-ненажера
І весь його рід
Дуже боялися
Вийти на світ!

ІІ

Плакала гірко
В лісі кисличка:
«Ще ж не стара я!
Ще невеличка!
Чом же у мене
Листячка мало?
Віти марніють,
Яблук не стало?
Щось мене точить,
їсть без упину.
Жити так хочу,
А, мабуть, загину!»
Скаржились сосни
Могутнього роду:
«Краще одразу
З мосту та в воду!
Сушить нам серце
Некликаний гість —
Стовбур високий
Поїдом їсть!»
Тільки промовчав
Дуб-лісовик.
Скаржитись в горі
Він ще не звик!

ІІІ

Та лісники
Додивилися впору
Листя засохле,
Дірявую кору.
Дуби темнозорі.
«В них короїди,
Тому вони хворі!»
Бачать: на соснах
Хвоя змертвіла.
«Теж у них,— кажуть,—
Нечисть насіла!
Ось ми їй зараз
Пропишемо ліки!
Стежку до бору
Забуде навіки!»
Шелестом
Тишу сполохавши ранню,
Дятли летять
Помагать лікуванню.
Вітром гайнули,
Аж свиснули крила,
Хто їх побачив —
В очах зарябіло!
В діри на соснах
Засунули носа,
Яблуньку бідну
Оглянули скоса.
І, добиваючись
В трухлі куточки,
Застукотіли
Дзьоби-молоточки!
Цюкають дятли,
Аж сиплеться порох!
«Ось як ми,— кажуть,—
Лікуємо хворих!»
Повитягали
З нір короїдів,
Родичів їхніх
Та їхніх сусідів.
Щоб у спокої
Шуміла діброва,
Щоб розросталася
Дужа й здорова.
Будуть дерева
Здійматися в небо.
Знищили злодіїв —
Так їм і треба!
Марія Пригара

Ілюстрації

Жук1.jpg Жук2.jpg Жук3.jpg Жук4.jpg

Медіа

Див. також

Жук

Джерела та література

  1. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. – К. : Вид-во Академії наук Української РСР,1958. – Том 1. – С. 489.
  2. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 546.
  3. Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 32
  4. Жук-водолюб
  5. Олесь Донченко
  6. 'Жук-гнойови́к
  7. Жук-рогач
  8. Юрій Збанацький, Між .. людьми
  9. Колорадський (картопляний) жук'
  10. Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 43
  11. Леонід Глібов, Вибр., 1957, 62
  12. Етимологічний словник української мови у семи томах / Укладачі: Р.В. Болдирьов, В.Т. Коломієць, А.П. Критенко та ін. – К. : Вид-во «Наукова думка», 1982. – Т. 2. – С. 208.
  13. Марія Пригара


Див. Довідка:Стиль

Зовнішні посилання

Див. Довідка:Посилання