Вплив дзен-буддизму на творчість композитора Джона Кейджа

Джон Кейдж – американський композитор і теоретик

Джон Кейдж (1912-1992) американський композитор і теоретик музики, що зробив колосальний вплив на розвиток музичної культури 20-го століття, пов’язаний з використанням «випадкових» елементів (алеаторика). Син винахідника, він досить рано виявив самостійність: у 12 років Джон уже вів програму на радіостанції, ілюструючи розповідь виконанням творів на фортепіано. В 1928 році Кейдж поступив у Помона-Колледж, але через два роки виїхав у Париж, де багато малював, писав вірші, складав музику й одночасно працював у архітектора. В 1931 році він повертається у Каліфорнію, де продовжує заняття музикою з А. Вейссом. Г. Коуеллом, а також знайомиться з додекафонією під керівництвом А. Шенберга, який у 1934 році переїхав у Лос-Анджелес, ховаючись від нацистського переслідування. В 1937 році Кейдж на якийсь час переїхав жити в Сієтл. Там він працював концертмейстером у танцювальному класі Школи мистецтв. У 1940-ві роки Дж. Кейдж активно вивчає філософію дзен-буддизму, що зіграло важливу роль у розвитку його творчої індивідуальності. В 1951 році Кейдж збирає співтовариство музикантів і звукорежисерів для створення першого магнітофонного запису своєї музики, а в 1952 році у Коледжі Black Mountain (Північна Каліфорнія) організовує перший музичний перформанс. З цієї пори музиканта називають революціонером у музиці: весь свій творчий шлях він присвячує пошуку й виробленню нової концептуальної музичної мови. З 1949 року він одержав премію Гугенхайма від Національної Академії мистецтв і літератури за розширення меж музики, роботу з оркестром ударних інструментів та винахід препарованого фортепіано. Був прийнятий в Американську Академію мистецтв і театру в 1978 році і в Американську Академію мистецтва й літератури в 1988 році. В 1982 Франція нагородила Дж. Кейджа орденом Почесного Легіону, присвоївши йому звання командора мистецтва й літератури Він також лауреат Кіотської премії фонду Інамори 1989 року. Помер Джон Кейдж у Нью-Йорку, не доживши кілька тижнів до 80-річного ювілею.

Алеаторика

Кейдж надихався вченням дзен-буддизму, згідно з яким природа не має внутрішньої структури, або ієрархії явищ. На нього зробили також вплив сучасні теорії взаємозв'язку всіх явищ, що розвивалися соціологом М. Маклюеном, архітектором Б. Фуллером. У результаті Кейдж прийшов до музики, яка включала в себе елементи «шуму» і «тиші», використовувала природні, «знайдені» звучання, а також електроніку і алеаторику. Кейдж у своїх композиціях вживав різного роду маніпуляції із гральними костями, картами, древньою китайською книгою для гадання. Одним із перших став включати в свої твори специфічні звучання й особливі можливості зміни традиційних звучань, одержувані при роботі з мікрофоном. Він першим почав застосовувати алеаторику систематично, зробивши її головним принципом композиції.

Препароване фортепіано

Композитор використовував препароване фортепіано, у якого під струни були підкладені різні предмети, які кардинальним чином змінювали звучання інструменту, перетворювали його на своєрідний ансамбль ударних.

Індетермінізм як творчий метод

За дзен-буддизмом, для осягнення суті явища з метою знаходження гармонії всього з усім необхідно відокремити явище від його функціональної чи якоїсь іншої залежності – осягнути його суть. Тільки тоді, коли елемент знайде індивідуальність, відкриється його спільність з усім і природою Всевишнього, і феномен виявить властиве всьому позитивний початок, красу, гармонію (ідея індивідуальної множинності у єдності). Звук повинен стати самим собою, ця самість дає можливість осягнути і прийняти його. Тому Кейдж говорив, що кожна «звукова подія» має існувати в музиці самостійно: «ми беремо кожну річ окремо, щоб вона стала Буддою». Він прагнув звільнити звуки, наприклад, від тонічної залежності (основного тону) або певної звукової послідовності (серійної організації). Кейдж, будучи структуралістом в ранньому періоді творчості, переходить до модальної організації сонорних елементів (в музиці для препарованого рояля або ударних інструментів), а потім – до індетермінізму в музиці. Однак не слід вважати, що його твори не підпорядковані ніякому гармонійному або контрапунктичному контролю. Кейджу була близькою ідея загальної мінливості і непостійності (а в зв'язку з ними – невизначеності постійно мінливого світу), тому в результаті глибокого вивчення дзен-буддизму, філософських робіт Нагарждуни і Л. Віттгенштейна, відвідування в Колумбійському університеті занять дзен-буддиста Д.Т. Судзукі, у творчості композитора з'являються алеаторика та індетермінізм – такі тенденції, коли в композиторському або виконавському процесі провідну роль відіграє фактор випадковості. Кейдж пише ряд п'єс згідно «методу випадкових дій», при якому один з параметрів музичного твору залишається невизначеним: «Шістнадцять танців», «Музика змін», «Сім хайку» (1951) та інші. Потім у творах Кейджа з'являється концепція індетермінізму як творчого методу, що випливає в свою чергу з художніх установок ненавмисності, ненаправленості в мистецтві і взаємопроникнення його з життям. Випадок відкрив художнику очі на світ: «з тих пір, як я почав користуватися методом випадкових операцій – детермінованих, або недетермінованих – мої твори стали більш безпосередніми. Музика звільнилася від упередженості, вантажу минулого, нарочитості . . . Цей метод випадкових операцій переносить нас у світ відносності». Принцип індетермінізму звільнив композитора від повного контролю над звуками, що дозволило пізнавати світ інтуїтивно, включаючи в музику звуки навколишнього середовища, що відповідало дзен-буддійській концепції ненавмисності в мистецтві і взаємопроникненню його з навколишнім світом.

Хеппенінг

Джон Кейдж як сміливий авангардист, що породив провідні тенденції музики ХХ століття, вражає дивовижним достатком освоєних ним художніх просторів. Серед феноменів, багатих на художні відкриття і радикальні новації творчості Кейджа, одним з показових є хеппенінг, який, можливо, найбільш повно виражає його художньо-естетичну концепцію, сформовану на основі дзен-буддізму. Дивним чином нова форма художньої діяльності тісно пов'язана з релігійно-філософськими принципами східної метафізики. Хепенінг – одна з форм сучасного мистецтва, мультимедійне дійство, що представляється, що розігруються на публіці з елементами образотворчості, хореографії та театрального мистецтва; перформанс, заснований на факторі випадковості і передбачає взаємодію художника і глядачів, взаємопроникнення мистецтва і життя. Хепенінг як різновид «мистецтва дії» побудований на імпровізації (не має, на відміну від перформанса чіткого сценарію), одночасному співіснуванні різних художніх і нехудожніх дій і спонтанної реакції учасників. Він об'єднує в собі простори різних видів мистецтв і художньої діяльності. У поданні можуть бути задіяні музика, танець, поезія, візуальні мистецтва, відео, кіно, феномени безпосереднього навколишнього середовища (наприклад, явища погоди, шум вулиць). В 1952 році в Колледжі Black Mountain, де він багаторазово витупав з лекціями, композитор разом з однодумцями і друзями організував свій перший хепенінг «Неназвана подія» (untitled event). Це 45-хвилинна подія, в якій на основі фактора випадковості з'єдналися музика, поезія, проза, хореографія, відео (показ слайдів і картин). Не співвідносні дії – танці, виконувані Мерсом Каннінгемом, демонстрація своїх картин Робертом Раушенбергом, читання своєї поезії Чарльзом Ослоном і М. К. Річардсом, гра на фортепіано Девіда Тюдора, читання Дж. Кейджом своєї власної лекції, яка включала і тишу, – все мало місце в рамках випадково співвіднесених періодів часу протягом 45 хвилин. В цьому ж році відбувся хепенінг «Музика води», в процесі якого виконавець грав на струнах фортепіано, переливав воду з однієї ємності в іншу, тряс посудини з водою, включав радіо, грав дерев'яними паличками і пластиковими картками, дув у свистки, імітував голоси птахів. В партитурі всього 41 подія. Телевізійний хепенінг «Звуки Венеції» який пройшов на італійському телебаченні в Мілані в 1959 році, включав міські звуки і шуми, які можна почути у Венеції і які характеризують її фоносферу; всілякі дзвони дзвіночків, човнові гудки, «нявкаючі як кішка» іграшки були записані на плівку. Ці музичні твори Дж. Кейджа, хепенінги, по суті своїй були якимись театральними дійствами, перформансами на основі випадкових дій, до яких включено феномени реальності, звуки і дії навколишнього середовища, саме життя з його простором, часом, законом синхронного потоку різнопорядкових явищ. Фактор випадковості, який «керував» хепенінгом, прямим чином випливає з дзен-буддійського вчення, якому і в житті, і в творчості слідував Кейдж. Сутність його полягає в утвердженні динамічного і мінливого характеру всього існуючого (світу і самої людини), людина по-буддійськи складається з п'яти груп елементів (дхарм), які формують тілесні і психічні явища, і загальна мінливість підпорядкована закону взаємозалежного виникнення цих елементів. Крок у напрямку до естетики хепенінгу був зроблений Кейджем тоді, коли він сказав, що мистецтво і життя більше не повинні бути розділені, вони суть одне і те ж: «Мистецтво це не втеча від життя, а скоріше вхід у нього».

Музика, яка включала в себе елементи «тиші»

Кульмінацією періоду експериментів Кейджа стало знамените «4'33» (1952 рік) для фортепіано. Музикант просто сідає перед роялем і нерухомо сидить протягом чотирьох з половиною хвилин, а змістом п’єси стають різні випадкові звуки – скрип стільців у залі для глядачів, покахикування і т. д. Цей твір іноді порівнюють з «чорним квадратом» К. Малевича, він є предметом безкінечних дискусій серед музикантів і філософів. Твір «4'33» з'явився у творчості Кейджа на шляху до подолання кордонів мистецтва в сторону реального життя. Це по суті «звучання відсутності звучання», нуль, і через цю нульову музику він вийшов у всепростірність мистецтва. Тиша 4-х хвилин і 33-х секунд стала у творчості Кейджа якоюсь точкою відліку, вікном у реальність, віссю, з'явившись у вигляді цілого твору тиші в центрі містичної симетрії його життєвого і творчого шляху: 1912 - 1952 - 1992 (рік народження – «4'33» – рік смерті). Творчість стає містичним актом створення гармонії з хаосу. Дзен-буддійські філософи підкреслювали, що всі поняття, пов'язані з розумінням світу, відносні, тому на вищих щаблях медитації слід відмовитися від понять взагалі і осягати світ чисто інтуїтивно (несвідомо). Звідси у творчості Кейджа дзен-буддиста споглядально-медитативне начало, принцип невизначеності та випадковості в художньому творі.

Плоди цих дослідів не завжди можна віднести до розряду художніх творів, а це якраз і узгоджується з ідеєю Кейджа, за якою подібний досвід «вводить нас в саму суть того життя, яке ми проживаємо».

Висновок

Місце Кейджа-художника в еволюції музики, значимість його новаторських відкриттів, здійснених під впливом дзен-буддизму, ще належить уточнити і закріпити в тій панорамі потрясінь основ, якою прославило себе XX століття. --Романенко Анастасія 15:50, 29 червня 2012 (EEST)