Скіглити

Скі́глити, -глю, -лиш, гл. = Скиглити.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках СКИГЛИТИ, лю, лиш, недок.

Підвивати, жалібно чи радісно повискувати (про собак та інших тварин); скавучати. Барбос і брехав, і заливався, аж вив, аж скиглив, неначе вів кого за поли од воріт до причілка (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); [Кассандра:] Гієни бродять по руїнах Трої і лижуть кров іще живу... гарячу... обнюхують ще незастиглі трупи і радо скиглять... (Леся Українка, II, 1951, 307); Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Степан Васильченко, I, 1959, 341);
перен., розм. Набридливо скаржитися, жалітися на що-небудь; плакатися. Якщо ти поводишся зле із сім'єю. Не скигли, що смерті бажають твоєї (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 245); [Килина (Заводить):] Втопила ж я головоньку навіки за сим п'яницею! [Лукаш:] Мовчи! Не скигли!! (Леся Українка, III, 1952, 258); — І це може бути, — погоджується Мірошниченко і дивується, чому Григорій Михайлович не скиглить і не нарікає на свою долю. А нарікати є на що (Михайло Стельмах, II, 1962, 99);

// Набридливо просити що-небудь; канючити. Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Борис Грінченко, I, 1963, 360); — Сьогодні ще зранку ходить [дитина] за мною слідком, — розказує далі пані, — скиглить: дайте, мамо, копійку, в театр на кумедію піду (Степан Васильченко, I, 1959, 211).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]