Остача

Оста́ча, -чі, ж. Остатокъ. У попа здачі, як у шевця остачі. Чуб. І. 280.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОСТА́ЧА, і, жін.

1. Залишок від чого-небудь; лишок. — Не враждуй на мене, молодичко, — казала вона, доручаючи Прісьці остачу зароблених грошей — три карбованці (Любов Яновська, I, 1959, 276); Всіх яблук не розпродали і остачу довелось везти додому (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 219);

• рідко. Частина, відрізок, що залишаються до кінця чого-небудь; решта. Зажурилася, тяжко замислилася [Горпина], як його хоч остачу віку свого без гріха прожити (Любов Яновська, I, 1959, 332);
• рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток. — Невже це в вас остача якихось бабських забобонів? (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 344).

♦ Без остачі — те саме, що Без останку (див. останки). Темні очі [дівчини] вбирають в себе людину без остачі (Юрій Яновський, II, 1954, 205).

2. мат. Величина, одержувана при відніманні від діленого добутку дільника на частку. Вже кінчає [Галя] писати, коли.. Неля Чернявська шепоче: — Галю, покажи, а то в мене ділення без остачі не виходить! (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 23); — Двісті двадцять два, два в остачі! — урочисто оголошує Ксеня (Михайло Стельмах, I, 1962, 381);

• Те саме, що різниця. Число, яке дістаємо після віднімання, називається різницею. Різниця інакше називається остачею (Кисельов, Арифметика, 1956, 18).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Оста́ча, -чі, ж. Остатокъ. У попа здачі, як у шевця остачі. Чуб. І. 280.

Словари и энциклопедии на Академике

Остача -і, ж.

1) Залишок від чого-небудь; лишок.

• рідко. Частина, відрізок, що залишається до кінця чого-небудь; решта.
• рідко. Те, що залишилося від чогось минулого; пережиток.

2) мат. Величина, одержувана внаслідок віднімання від діленого добутку дільника на частку.

• Те саме, що різниця.

Ілюстрації