Пікинер

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Пікине́р, пікинір, -ра, м. Пикинеръ. КС. 1899. ХП. 301. А в пікинери вербували, та теж охочих. Шевч. 591. Ой як би нам славних запорожців в пікинери забрати. Грин. III. 601.

Сучасні словники

ПІКІНЕ́Р, а, чол. Поселенець, звичайно військовий, що за наказом царського уряду жив на Україні і брав участь в обороні Новоросійської губернії від нападу кримських татар і турків. Заворушення вилилися в 1769 р. у велике повстання пікінерів на Півдні — в Новоросійській губернії (Історія УРСР, I, 1953, 350); Пікінери, що їх ставили на варту, співчували турбаївцям, часто тікали з своїх постів (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 195). [Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 532.]

Ілюстрації

Козаки зі списами - українські степові пікінери!
Англійський пікінер середини XVII ст.

Медіа

{style=valign:"top";}

Пікінерський полк на полі бою:

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання