Упокій

Упокій, -кою, м. 1) Успокоеніе, покой. За дурною головою, нема ногам упокою. Ном. № 6682. З упоко́єм. Спокойно, въ покоѣ, въ спокойствіи. Хлібсіль з упокоєм вічний час уживати. АД. II. 11. 2) Упокой. За упокой душі її псалтирь прочитає. Шевч. 595.

Сучасні словники

УПОКІ́Й (ВПОКІЙ), кою, чол.

1.З упокоєм — спокійно. Уста стиснув [Чайченко] і голову підняв гордо, і очі блисконули… Та все те потаївши у собі, ніби з упокоєм помалу устає … (Марко Вовчок, I, 1955, 204); — Ей, пане полковнику!.. Держись за його [Сомка]; то ще й сам, і всі ми поживемо з упокоєм (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 153). 2. церк. Дія за значенням упокоїти 2. За упокій [душі] — молитися за покійного, поминати його і т. ін. Батько світить увечері в хаті, читає псалтир за впокій душі, мати голосить (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 140); — Наливай, Лукаше, за упокій діда Дуная. — А що, Октаве, з ним? Нещастя яке? — загомоніли люди (Михайло Стельмах, I, 1962, 436). ♦ Вічний упокій — те саме, що Вічний спочинок (відпочинок) (див. вічний); Почати за здоров'я, а кінчити (звести) за упокій — почати що-небудь весело, добре і т. ін., а закінчити сумно, погано тощо (про розмову, спів і т. ін.).

Ілюстрації