Кпини
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 00:31, 27 жовтня 2017; Avpavlenko.fpmv17 (обговорення • внесок)
Кпини, кпин, ж. мн. Насмѣшки, издѣвки.
КПИ́НИ, кпин, мн., розм. Те саме, що кепкування.
Пута був спокійний, любив жарти і кпини (Іван Франко, IV, 1950, 12);
Цей день починався невдало для Анатолія. Ота несподівана зустріч у машині. Тепер кпини начальника цеху (Павло Загребельний, Спека, 1961, 120); Мене образив такий грубий тон і оці кпини, але я змовчав (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 67). ♦ Брати на кпини див. брати. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 318.
