Фуркати

ФУ́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм. 1. Пролітати, утворюючи крилами характерні звуки; пурхати (про птахів). Ластівки протягалися чорною блискавкою й фуркали попри вуха (Лесь Мартович, Тв., 1954, 113); // Рухаючись, утворювати глухі, уривчасті звуки. Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко, а дим з головешки фурка за ним крилатим змієм (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 320).

2. Швидко обертати що-небудь, крутити чимось, утворюючи ним своєрідне гудіння. Марта стояла, наче вкопана, і мовчала, а пальці рухались у неї, начеб сукали безнастанно вовну або фуркали веретеном (Ольга Кобилянська, III, 1956, 527); // Швидко обертатися, крутитися, утворюючи своєрідне гудіння (про веретено, прялку тощо).

3. Форкати, пирхати. Бігла [Катерина], як від пожежі, а баби фуркали услід (Гнат Хоткевич, II, 1966, 113); // Уривчасто, з шумом випускати вихлопні гази, пару і т. ін. (про машину, мотор і т. ін.).