Жартун
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:22, 17 жовтня 2016; Yvkuznetsova.fpmv16 (обговорення • внесок)
Жартун, -на, м. = Жартівник. Той, хто любить жартувати (у 1 знач.); жартівник. Жартун, навіть штукар по своїй вдачі, веселий зроду, він був чоловік з добрим серцем (Н.-Лев., IV, 1956, 176); Особливо смішив усіх Онопрій Перегуда, — парубок.. з грайливими очима, жартун і вигадник (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
Морфологічні й синтаксичні властивості
жарту́н Іменник, чол. рід, однина. Корінь жарт-; суфікс -ун.
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Н. | жарту́н | жартуни́ |
| Р. | жартуна́ | жартуні́в |
| Д. | жартуно́ві, жартуну | жартуна́м |
| З. | жартуна́ | жартуні́в |
| О. | жартуно́м | жартуна́ми |
| М. | жартуно́ві, жартуні | жартуна́х |
| Кл. | жарту́не | жартуни́ |
