Кадуб

• 

КА́ДУБ, а, чол. Велика діжка. Взяли вони шість кадовбів м'яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа, — полетіли (Українські народні казки, 1951, 103); В кутку коло дверей стояв кадіб з капусти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, кадуби, бодні, жлукта (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 170); * У порівняннях. У будці, як у кадовбі, загуло на весь двір (Степан Васильченко, II, 1959, 124).

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка}}