Пастух

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Пастух, -ха, м. Пастухъ. А овечка й каже: то ж то треба пастуха слухать, як пасе. Рудч. Св. І. 41. Ум. Пастушок.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПАСТУ́Х, а, чол. Той, хто пасе стадо, череду, отару і т. ін. На далекому обрії засвітилося багаття — то пастухи розпалили вогнище (Гнат Хоткевич, I, 1966, 90); На лісовій галявині під доглядом пастухів паслися корови й коні (Олесь Донченко, II, 1956, 62). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 91.

Синоніми та їх значення:

ТАБУ́ННИК, а, чол. Той, хто наглядає за табуном (у 1 знач.) на випасі. — Навіщо ти їх годуєш? — здивувалися табунники. — Що це? — Овес. Росіяни завжди годують коні вівсом. Він ситніший за сіно. Від нього коні міцнішають, — відповів Рахім (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 352).

СТА́ДНИ́К, а, чол. 1. заст. Пастух (перев. при табуні). Вже панський стадник Опанас, Покинувши товар, що пас, 3 кишені витягнув сопілку (Євген Гребінка, I, 1957, 57). 2. діал. Плідник (жеребець або бик) при стаді.

ЧЕРЕДНИ́К, а, чол. Людина, яка пасе череду; пастух. Чередники хльоскали батогами, підганяючи останніх у череді корів (Степан Васильченко, II, 1959, 379); Тимко під'їхав до артільного двору, коли вже зовсім звечоріло і чередник гнав з поля овець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 35); * Образно. Зійшла перша вечірня зірка, а за нею друга, і виплив дворогий чередник їхній — місяць (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 12).

ВОЛОПА́С, а, чол. Той, хто пасе воли. І тільки волопас там [у руїнах] сходить на чолі Важкої череди в години водопою (Микола Зеров, Вибр., 1966, 467); Вона [змія рабства] віками, хижа й ласа, І хлібороба й волопаса Стискала закрутом слизьким (Максим Рильський, Сад.., 1955, 80).

ВІВЧА́Р, я, чол. 1. Той, хто доглядає овець; овечий пастух, чабан. Був на селі Вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78); Ой, по горі, по горі Гонять вівці вівчарі (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 199). 2. Той, хто займається вівчарством.

ВАТАГ, а, чол. 1. Той, хто керує ватагою; ватажок. Попереду молодий ватаг На воронім коні грає (Павло Чубинський, V, 1874, 1052). 2. Старший чабан. Згадуються йому оповідання вівчарського ватага (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 259).

Ілюстрації

Pastux1.jpg Pastux2.jpg Pastux3.jpg Pastux4.jpg

Медіа