Поляризація

Зміст

1 Поляризація
2 Словник української мови
3 Історія відкриття
4 Список використаних джерел

Поляризація

Поляризація світла - (фр. polarisation; від лат. polus ← дав.-греч. πόλος буквально — вісь) — процеси і стани, пов'язані з поділом будь-яких об'єктів, переважно в просторі.Фізична характеристика оптичного випромінювання, що описує поперечну анізотропію світлових хвиль, тобто нееквівалентність різних напрямів у площині, перпендикулярній світловому променю. Явище інтерференції і дифракції світла підтверджують його хвильову природу. З хвильової точки зору пояснюють і явище поляризації, яке можна спостерігати тільки в поперечних хвилях. Світлову хвилю називають плоскополяризованою, якщо вектори напруженості електричного поля і магнітного поля в цій електромагнітній хвилі коливаються в певній площині. У природному світлі вектори і коливаються в довільних площинах, перпендикулярних до напряму поширення хвилі.[1]

Рис.1 Поляризатором називається пристрій, який перетворює природне світло в поляризоване. Поляризатори мають властивість пропускати світлові хвилі з коливаннями вектора , який лежить тільки в одній площині.[1]

https://http://www.youtube.com/watch?v=GeUqERAz3YY

Словник української мови

ПОЛЯРИЗА́ЦІЯ, ї, жін.

1. спец.Властивість світлових і електромагнітних коливань відбуватися в одній певній площині. Максвелл.. припустив, що заряди не приходять ззовні, а утворюються завдяки поляризації всередині речовини (Знання та праця, 1, 1966, 23). Гальванічна поляризація-зміна потенціалу електродів гальванічного ланцюга під дією електричного струму; Поляризація світла — перетворення пучків природного світла в світло з обмеженим напрямом коливань. Під час сонячного затемнення 5 лютого 1962 року.. японські вчені вивчали структуру сонячної корони і поляризацію світла в окремих корональних опахалах (Наука і життя, 9, 1962, 45).

2.Відкладання на електродах різних речовин, які ослабляють силу струму. Поляризація гальванічного елемента.

3.чого, перен., книжн. Різке розмежування двох суспільно протилежних сил, напрямків і т. ін. Роману «Перша весна» [Гр. Епіка] властива різка поляризація класових сил, гострота розгортання конфлікту (Радянське літературознавство, 4, 1958, 12); Суспільне становище інтелігенції в Народній Польщі змінилося докорінно у зв'язку з ліквідацією поляризації в структурі .. суспільства (Комуніст України, 7, 1969, 88).[2]

Рис.2 Поляризація світла

Історія відкриття

Стародавні мореплавці, вікінги зокрема, прекрасно орієнтувалися в морі за зірками і Сонцем. У легендах про відважних скандинавських воїнів ідеться про те, що вони вміли чудово орієнтуватися, навіть коли небо було затягнуте хмарами. Для навігації в морі в похмуру погоду вікінги використовували поляризоване світло. Цей прийом допомагає бджолам орієнтуватися під хмарами, а часом і в сутінках.

Різні середньовічні джерела згадують загадковий «сонячний камінь» (sunstone), відомий також як «компас вікінгів» (viking compass) як інструмент навігації моряків. З його допомогою можна було визначати положення Сонця (а отже, і сторони світу), навіть коли воно ховається за пеленою хмар чи туманом (коли сонце перебуває низько над горизонтом) або снігопадом. Ще 1967 року данський археолог Торкільд Рамскоу (Thorkild Ramskou) спробував пояснити ці легенди. Він припустив, що в древніх текстах ішлося про прозорі мінерали, які поляризують світло, що проходить крізь них. Співпадіння і неспівпадіння площин поляризації розсіяного атмосферою світла і світла, що пройшло через кристал, виражалося як затьмарення і просвітління неба під час розвороту каменя відносно спостерігача. Після кількох таких послідовних «замірів» можна з точністю визначити, де Сонце. Так чим насправді був той «сонячний камінь»? Є кілька варіантів: ісландський шпат (прозорий варіант кальциту), турмалін та іоліт. Який саме мінерал використовували вікінги, сказати складно, всі ці камені були їм доступні.

Етьєн Луї Малюс (1775-1812) - французький фізик, член Паризької академії наук (1810). Народився в Парижі. Закінчив Політехнічну школу (1796), служив в інженерних військах. З 1808 жив у Парижі, працював в Політехнічній школі. Роботи, в основному, присвячені оптиці. У 1808 році відкрив явище поляризації світла при відбитті, встановив закон зміни інтенсивності поляризованого світла (закон Малюса). Розробив теорію двулучепреломления світла в кристалах. У 1811 році незалежно від Ж.Біо виявив поляризацію світла при ламанні. Запропонував (1811) метод визначення оптичної осі кристала. Сконструював ряд поляризаційних приладів.[3]

Девід Брюстер (1781-1868) - шотландський фізик, член Лондонського королівського товариства (1815), президент Единбурзького королівського товариства (1864). Народився в Джедборо. Закінчив Единбурзький університет (1800). У 1802-06 роках - редактор "Едінбург мегезин", в 1807-30 - Единбурзької енциклопедії, в 1837-59 - керівник коледжів і професор університету в Сент-Ендрюс. З 1860 Брюстер був віце-президентом Единбурзького університету. Основні роботи - в області оптики. Досліджував поляризацію світла, встановив (1815) зв'язок між показником заломлення діелектрика і кутом падіння світла, при якому відбитий від поверхні світло повністю поляризований (закон Брюстера). Вивчав поглинання світла, відкрив двулучепреломление в середовищах з штучної анізотропією, кругову поляризацію (1815), існування двовісних кристалів (1818). Винайшов в 1817 калейдоскоп, розробив метод отримання інтерференції від різкого краю, удосконалив стереоскоп (1849).[3]