Обчухрати

Обчухра́ти, -ра́ю, -єш, гл. 1) Обрѣзать, обломать, очистить (отъ листьевъ и мелкихъ вѣтвей). Обчухрай віник. У мене діти обчухрали всі груші в саду. Васильк. у. У Гребинки о крыльяхъ: оборвать. Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже, щоб крилець хто не обчухрав. Греб. 381. 2) Отколотить. Обчухраю тобі оцією палицею боки. Левиц. Пов. 190.

Сучасні словники

ОБЧУХРАТИ див. обчухрувати. ОБЧУХРУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЧУХРАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Обдирати, оббивати, обламувати, обрубувати (гілля, листя і т. ін.). З лугу вигонив панський луговий, з поближньої ліщини — побережник, а своїх верб нестане, щоб на паливо їх обчухрувати (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 4); Старанно обчухрав [Терешко] дрібне гілля та висхле листя, чепурно одломив з другого боку й тепер мав доброго костура. (Григорій Епік, Тв., 1958, 413); Трасу рову уже позначили вербовими кілочками, з яких обчухрали кору (Іван Сенченко, Опов., 1959, 262); * Образно. Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже. Щоб крилець хто не обчухрав! (Євген Гребінка, I, 1957, 67); // безос. — Якби не захисна смуга — обчухрало б сад (Костянтин Гордієнко, Цвіти.., 1951, 21).

2. тільки док., перен., розм. Дуже побити. — Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись (Нечуй-Левицький, II, 1950, 291).

3. перев. док., перен. Обманом, хитрощами відібрати майно, гроші. [Петро:] Радий, що обчухрав людей! Ах ти, пройдисвіт! (Карпенко-Карий, II, 1960, 220). [1]

Ілюстрації