Відмінності між версіями «Чути»
(→Зовнішні посилання) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ЧУТИ, чую, чуєш, недок. 1. перех. Сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла (Н.-Лев., І, 1956, 123); - Засни, засни, мій синочку, Малая дитина! - чує він, наче крізь сон, чийсь любий голос (Мирний, IV, 1955, 304); Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки... (Коцюб., II, 1955, 344); Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (Гончар, III, 1959, 41); На голоси з суміжної кімнати з дитиною на руках вийшла Докія Петрівна,- чула, знати, розмову (Головко, II, 1957, 193); Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого.- Джмелик?! Звідки ти? - Закрий двері, щоб домашні не чули (Тют., Вир, 1964, 268); Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (Стельмах, II, 1962, 179); // у знач. вставн. сл. Чується. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Мирний, І, 1954, 94); На селі не співали дівчата, чути, реготались: у морозному повітрі аж сюди лунко їх голоси (Головко, II, 1957, 39). | |
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 19:36, 11 квітня 2024
Чути, -чую, -єш, гл. 1) Слышать. Чуєш, що дзвонять, та не знаєш, в якій церкві. Ном. Я не чула, що ви казали. Харьк. Чуй! чуй! Слушай! слушай! Вх. Лем. 483. 2) Чуять. Де мед чує, там ночує. Макс. (1849), 99. Не будем ми, серце, в парі, душа моя чує. Грин. III. 227. 3) Чувствовать. На землі горе, бо на їй, широкій містечка нема тому, хто все знає, тому, хто все чує. Шевч. 9. 4) Какъ нарѣчіе: слышно. Клект орлячий з під хмари чути. Ном. № 999.
Зміст
Сучасні словники
ЧУТИ, чую, чуєш, недок. 1. перех. Сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла (Н.-Лев., І, 1956, 123); - Засни, засни, мій синочку, Малая дитина! - чує він, наче крізь сон, чийсь любий голос (Мирний, IV, 1955, 304); Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки... (Коцюб., II, 1955, 344); Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (Гончар, III, 1959, 41); На голоси з суміжної кімнати з дитиною на руках вийшла Докія Петрівна,- чула, знати, розмову (Головко, II, 1957, 193); Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого.- Джмелик?! Звідки ти? - Закрий двері, щоб домашні не чули (Тют., Вир, 1964, 268); Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (Стельмах, II, 1962, 179); // у знач. вставн. сл. Чується. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Мирний, І, 1954, 94); На селі не співали дівчата, чути, реготались: у морозному повітрі аж сюди лунко їх голоси (Головко, II, 1957, 39).
Ілюстрації
|
|
|
|
