Відмінності між версіями «Тестамент»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''ТЕСТАМЕ́НТ''', -у, ч., заст. Заповіт. ''Знаєте, старий чоловік, а говорити з ним прямо про те, щоби зробив тестамент, якось не випадає. Ну, та я не трачу надії''. Фр., VII, 1951, 112. ''Передав писар судді дарчий лист і книгу, до якої вписували не тільки судові вироки, але й різні акти, дарчі, тестаменти, угоди та інші документи''. Тулуб, Людолови, І, 1957, 310. ''Свій політичний тестамент народові «Заповіт» Т. Шевченко написав 25 грудня 1845 року''. Вітч., 3, 1962, 194. | '''ТЕСТАМЕ́НТ''', -у, ч., заст. Заповіт. ''Знаєте, старий чоловік, а говорити з ним прямо про те, щоби зробив тестамент, якось не випадає. Ну, та я не трачу надії''. Фр., VII, 1951, 112. ''Передав писар судді дарчий лист і книгу, до якої вписували не тільки судові вироки, але й різні акти, дарчі, тестаменти, угоди та інші документи''. Тулуб, Людолови, І, 1957, 310. ''Свій політичний тестамент народові «Заповіт» Т. Шевченко написав 25 грудня 1845 року''. Вітч., 3, 1962, 194. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | == Сучасні словники == | ||
| + | [http://leksika.com.ua/12780212/legal/testament Юридична енциклопедія] | ||
| + | *ТЕСТАМЕНТ (лат. - заповіт, завіт, духівниця) — назва заповіту в джерелах права Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, України-Гетьманщини до поч. 19 ст.; акт одностороньої волі щодо розпоряджання особою своїм майном на випадок смерті. | ||
| + | |||
| + | Відповідно до Лит. статутів (1529, 1566, 1588) Т. складався за життя на рухоме та нерухоме майно. Спадкодавцем могла бути особа, яка мала право на відчуження власності. Отже, Т. не могли укладати: неповнолітні, дорослі сини не відділені від сім'ї та господарства батька, полонені, вигнанці, особи позбавлені рішенням суду всіх прав, ченці, психічно хворі під час загострення хвороби, що встановлювалось за даними свідків. Заповіданню підлягали майно, набуте закон, способом, а також права та обов'язки, пов'язані з цим майном. Спадкові батьківські «отчизна» та материнські «материзна» маєтності не можна було заповідати в обхід прямих спадкоємців. Спадкоємцями могли бути світські або духовні особи з необмеженою правоздатністю, також дозволялося заповідати майно церкві. | ||
| + | |||
| + | Особа, яка бажала скласти Т., мала бути «при добрій пам'яті та здоровому розумі» й свою волю виявляла в присутності: земського чи грод. (замкового) уряду — у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій та полкового, сотенного і міського уряду — в Україні-Гетьманщині. За неможливості запросити на складання Т. усіх урядовців допускалася присутність одного представника уряду та двох свідків або в разі відсутності урядовця — трьох свідків. Т. складався у письмовій формі, скріплювався підписами та особистими печатками присутніх. Заповідач міг необмежено змінювати Т., складати новий. Законну силу мав останній, в якому було чітко зазначено особу заповідача, його спадкоємців та частки майна, що заповідалися. Складання Т. заборонялося здійснювати через представника заповідача. Після смерті заповідача необхідно було невідкладно записати Т. до актових книг місцевого суду. Особи, що перебували в походах, у дорозі, за кордоном, укладали Т. у присутності двох свідків. Такий Т. якнайшвидше мав бути пред'явлений великому князю, суду, пізніше — гетьману чи хорунжому та підтверджений присягою свідків. Свідками не могли бути особи, що самі не мали права заповідати, а також виконавці Т., опікуни, наречені, особи на користь яких складався Т. Порушення порядку укладання, виправлені дати та частини тексту, підчистки та інше робили Т. недійсним. | ||
Версія за 20:57, 13 жовтня 2018
ТЕСТАМЕ́НТ, -у, ч., заст. Заповіт. Знаєте, старий чоловік, а говорити з ним прямо про те, щоби зробив тестамент, якось не випадає. Ну, та я не трачу надії. Фр., VII, 1951, 112. Передав писар судді дарчий лист і книгу, до якої вписували не тільки судові вироки, але й різні акти, дарчі, тестаменти, угоди та інші документи. Тулуб, Людолови, І, 1957, 310. Свій політичний тестамент народові «Заповіт» Т. Шевченко написав 25 грудня 1845 року. Вітч., 3, 1962, 194.
Сучасні словники
- ТЕСТАМЕНТ (лат. - заповіт, завіт, духівниця) — назва заповіту в джерелах права Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, України-Гетьманщини до поч. 19 ст.; акт одностороньої волі щодо розпоряджання особою своїм майном на випадок смерті.
Відповідно до Лит. статутів (1529, 1566, 1588) Т. складався за життя на рухоме та нерухоме майно. Спадкодавцем могла бути особа, яка мала право на відчуження власності. Отже, Т. не могли укладати: неповнолітні, дорослі сини не відділені від сім'ї та господарства батька, полонені, вигнанці, особи позбавлені рішенням суду всіх прав, ченці, психічно хворі під час загострення хвороби, що встановлювалось за даними свідків. Заповіданню підлягали майно, набуте закон, способом, а також права та обов'язки, пов'язані з цим майном. Спадкові батьківські «отчизна» та материнські «материзна» маєтності не можна було заповідати в обхід прямих спадкоємців. Спадкоємцями могли бути світські або духовні особи з необмеженою правоздатністю, також дозволялося заповідати майно церкві.
Особа, яка бажала скласти Т., мала бути «при добрій пам'яті та здоровому розумі» й свою волю виявляла в присутності: земського чи грод. (замкового) уряду — у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій та полкового, сотенного і міського уряду — в Україні-Гетьманщині. За неможливості запросити на складання Т. усіх урядовців допускалася присутність одного представника уряду та двох свідків або в разі відсутності урядовця — трьох свідків. Т. складався у письмовій формі, скріплювався підписами та особистими печатками присутніх. Заповідач міг необмежено змінювати Т., складати новий. Законну силу мав останній, в якому було чітко зазначено особу заповідача, його спадкоємців та частки майна, що заповідалися. Складання Т. заборонялося здійснювати через представника заповідача. Після смерті заповідача необхідно було невідкладно записати Т. до актових книг місцевого суду. Особи, що перебували в походах, у дорозі, за кордоном, укладали Т. у присутності двох свідків. Такий Т. якнайшвидше мав бути пред'явлений великому князю, суду, пізніше — гетьману чи хорунжому та підтверджений присягою свідків. Свідками не могли бути особи, що самі не мали права заповідати, а також виконавці Т., опікуни, наречені, особи на користь яких складався Т. Порушення порядку укладання, виправлені дати та частини тексту, підчистки та інше робили Т. недійсним.
