Я

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Я, мѣст. Я. Я од людей чула. МВ. II. 9. Дитина мені хвора. Камен. у. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35.

Сучасні словники

Я.Академічний тлумачний словник

  1. Я невідм., сер. Тридцять перша літера українського алфавіту на позначення сполучення «й» або м'якого приголосного звука з голосним звуком «а». — «Я, я»! «Я» — остання буква в алфавіті у — обриває він Тимка. — Потрібні йому твої поради — вибереться якось і сам (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 176). Від (од) а до я — від початку до кінця; усе.
  2. Я мене, займ. особ. 1 ос. одн.
  • Уживається мовцем для називання самого себе. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце — утру сльози, — Ніхто й не побачить (Тарас Шевченко, I, 1963, 11); Мені нічого не видко, тільки небо синіє надо мною (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 98).
  • у знач. ім., невідм., сер. Уживається для позначення усвідомлюваної людиною власної сутності, себе в навколишньому світі. Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім'янина і члена великого колективу (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 248); Фізична неволя не дозволяє моєму «я» проявитися (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 271); Майстер сцени мусить мобілізувати всі можливості свого творчого «я», своє знання життя, свою ідейну озброєність на глибоке проникнення у внутрішнє єство тієї людини, яку він покликаний втілити на сцені (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 33); // філос. Уживається для визначення суб'єкта. Розмови про те, що людське «я» зберігається в людському мозкові, слушні лише за умови, коли цей мозок діє в людському тілі (Наука і життя, 2, 1972, 47).

Ілюстрації

12399436729324.jpg Ja2.jpg Ja3.jpeg Ja4.jpg

Медіа

Что такое Я? Системно-векторная психология.

Див. також

Я-конце́пція — динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

«Я-концепція» — цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка щодо самого себе і який включає компоненти:

  • когнітивний — образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо (самосвідомості);
  • емоційний — самоповага, самоприниження тощо;
  • оцінково-вольовий прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо.

За своїм змістом «Я-концепція» може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

Розрізняють також поняття "Я-реальне" та "Я-ідеальне", тобто те, якою людина є насправді і те, якою вона хоче бути. Якщо «Я - реальне» і «Я - ідеальне» не збігаються, у людини викликає невдоволення собою, розчарування, занижується самооцінка. В результаті чого вона може шукати нові способи поведінки, які дозволяють більш самоактуалізуватися.

Поняття "Я-концепції" виникло у 1950 році в руслі гуманістичної психології (феноменалістичної), представники якої (А. Маслоу, К. Роджерс і іншими), на відміну від біхевіористів і фрейдистів, прагнули до розгляду цілісного людського «Я» і його особистісного самовизначення мікросоціуму.

Значний вплив на встановлення цього поняття здійснили також такі вчені як: Ч. Кулі, Дж. Мід і Е. Еріксон. Однак перші теоретичні розробки в області я-концепції належать У. Дженсону, який розділив глобальне, особистісне Я (Self) на взаємодіюче Я-усвідомлююче (І) і Я-як об'єкт (Ме).

Джерела та література