Щучечка
Щучечка, -ки, ж. Ум. отъ щука.
Зміст
Словник української мови
ЩУ́КА, и, жін. Хижа прісноводна промислова риба, що має видовжене тіло із сплющеною зверху витягнутою головою. Щука-риба в воді по волі гуляє, А я стою та думаю, що пари не маю (Павло Чубинський, V, 1874, 2); Вдарю бовтом раз і вдруге, Сонну рибу сполохну; Те і діло сак виймаю, Щуку й окуня тягну (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 143); Голодні бурлаки уплітали свіжу щуку, осетрину й білугу на всі заставки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); Дома нас чекала фарширована щука (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 52); Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 113); * Образно. Гарячі щуки плещуть в хмарі, І в невід ловить їх земля (Михайло Стельмах, Добрий ранок, 1941, 11); * У порівняннях. Карпо, як щука, кидався від його і плавав, показував, як треба пливти (Панас Мирний, I, 1954, 249).
Щука звичайна
Звичайна щука (Esox lucius) — вид м'ясоїдних риб роду щук (Esox). Ці риби — типові мешканці солонуватих та прісноводних водоймищ північної півкулі (тобто мають голарктичне розповсюдження). Біноміальна назва виду буквально означає латиною «водяний вовк».
Зовнішній вигляд та будова тіла
Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 метра, ваги — 35 кг (за деякими свідченнями навіть більше), самиці завжди більші за самців. Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні — жовтувато-червоні. Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок — овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору. Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву. Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім'ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші — міцним робочим, треті — ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.
Ареал
Звичайна щука розпосюджена циркумполярно, в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал — один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматізації — зокрема, в Чорноріченському водосховищі поблизу Севастополя).
Найбільш комфортні місця помешкання для щуки — річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів — наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря. Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з рН 4.75. При зниженні вмісту кисню до 3.0-2.0 мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.
Розмноження
В природніх водоймах самиці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самці — на п'ятому. Нерест щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення криги, біля берегу на глибині 0,5-1 метр. Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми — найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самки; біля великих самок — до 8 самців. Самка пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб. Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу і інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись по нерестовищу і вимічуючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря. Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17,5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні. Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а в міру прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине. Якщо після нереста щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри — таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень яких є несталим.
Життєвий цикл
Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6.7-7.6 мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовточного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми ресурсами: маленькими ракоподібними — циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок коропових риб. Нерест коропових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування молоддю інших риб, переважно коропових. Якщо щуку такого розміру тримати в акваріумі та годувати дрібними ракоподібними, вона загине, так як витрати енергії на добування корму не відшкодовуються поживними речовинами, що наявні в такій здобичі. Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через деякий час зв'язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати 2-2.5 рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до такого канібалізму. Цікаво, що такі вироджені харчові ланцюги, що складаються лише з щук (коли мальки харчуються планктоном, більші щуки — мальками, а ними, в свою чергу, харчуються ще більші) в ряді водойм спостерігаються на постійній основі. Це трапляється в північних (звичайно тундрових) озерах Якутії та Канади, де кількість поживних речовин вкрай мала — тобто, недостатня для підтримання скільки-небудь складної харчової піраміди; окрім наукової, такі «щучі озера» описані і в художній літературі — наприклад, в оповіданні польського письменника Аркадія Фідлера „Канада, що пахне смолою”. При цьому, незважаючи на вкрай спрощену структуру харчового ланцюга, екосистеми таких водойм перебувають в сталому вигляді протягом сторіч — в донних відкладах та на узбережжі ніяких кісткових рештків, окрім щучих, дослідники в таких водоймах не знаходили; це також підтверджується фольклором місцевих жителів.
Спосіб життя
В водоймі щука тримається в заростях водяної рослиності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови — якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку. При нападі щука орієнтується за допомогою зору та бокової лінії, органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи). Об'єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає більш численних риб: в озерах та водосховищах України це плотва, окунь, йорж, лящ, густера; в річках в харчуванні щуки зростає частка типово річкових риб — таких як піскар, голець, гол'ян, бичок підкамінник і т. ін. Навесні щука з охотою поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду мишей, пацюків, куликів і навіть вивірок, що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та ваги хижака. У харчуванні щук середнього розміру, біля півметра, переважають численні та малоцінні, або смітні риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.
Значення для людини
Загалом, щуку досить широко розводять в ставкових господарствах. Наприклад, у Франції із загальної площі ставків в 100 тис. га більш ніж 50 тис. віддані під розведення щуки. М'ясо щуки вміщує 2-3% жиру і є дієтичним продуктом, особливо якщо риба надходить для споживання в живому вигляді. Максимальний вік щук в промислових виловах в теперішній час, а також протягом кількох останніх сторіч, не перевищує 25 років. Достовірно задокументовано вилов 33-річної щуки. Але розповіді в популярній літературі про щук набагато більшого віку слід віднести до категорії легенд. Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської щуки», котру, начебто, в 1230 році впіймав особисто імператор Фрідріх II, позначив золотим кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570 сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в собор міста Мангейм. Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа Окена. Окен докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу безвиїзно жив в Італії і ніяк не міг позначити щуку на території Німеччини. Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма. Виявилось, що це фальсифікація, та що його зкомпоновано з хребців кількох окремих щук. Матеріал взятий із сайту: http://uk.wikipedia.org/wiki/Щука_звичайна
Лов щуки
Кожен рибалка знає, що кращий час для риболовлі на щуку це осінь, правда з успіхом вона ловиться і в інші пори року. Правда якщо не знати деяких секретів і нюансів, то лов щуки осінню закінчиться упійманням декількох невеликих щущат. А будь-якого з рибалок в першу чергу цікавить риболовля на велику щуку. Про це і про багато що інше піде мова в цій статті.
Щоб велика щука виявилася на гачку потрібно не лише везіння і гарна погода, але і багато що інше - знання звичок, правильно підібрана насадка і хороша снасть.
Окрім міцності снасті нам також буде потрібно, що б вона відправляла у водойму досить важкі приманки. Тому тест спінінга повинен складати не менше 30-50 грам. Довжина вудилища може складати від 2.5 до 3.0 метрів. Також для вдалого закидання блешні або воблера слід приділити не малу увагу вибору котушки, вона має бути добре збалансована з вудилищем і складати цілком гармонійну снасть. Тільки в цьому випадку вдається виконати максимально точний і далекий кидок, без якого лов щуки осінню просто не можливий.
На бобіну ставимо метрів 40 - 50 жилки діаметром 0.3 міліметра, але хорошої якості, колір жилки ясно зелений або ясно коричневий, відповідно до місця лову, а риболовля на щуку проходить зазвичай в місцях з наявністю водної рослинності, ось буде хоч яке маскування.
Не слід лякатися дуже тонкої жилки, зазвичай фірмова жилка 0.3 міліметра діаметром витримує до 12 кілограм розривного навантаження, а правильно налагоджений фрикціон дозволить здолати досить велику щуку або іншого зубастого хижака. Та зате тонка жилка буде не так помітна у воді, що істотно збільшить кількість клювань.
Потім, в обов'язковому порядку ставимо сталевий поводок з карабіном для змінних приманок, деякі приманки на щуку вже йдуть укомплектовані поводками, але як правило, вони дуже короткі і не рятують жилку від гострих щучих зубів. Поводок на щуку має бути не коротший 15 сантиметрів, але і особливо довгими поводками захоплюватися не слід, довжина більше 20 сантиметрів, створить додаткові труднощі при закиданні приманки. Після комплектації снасті, можна перейти до погоди. Щука бере з більшим задоволенням, звичайно в суху сонячну погоду, коли дрібна риба пливає стайками. У бурхливу негоду краще залишитися удома і перечекати, риболовля на щуку в таку погоду не увінчається успіхом.
Вибір місця лову цілком залежить від того якого розміру рибу ми збираємося ловити, трав'янка невеликих розмірів тримається в основному біля берега. А лов щуки осінню, особливо великих розмірів, як правило, проходить на досить великій глибині.
Відомий факт, що краще місце для риболовлі на щуку, це місця її засідок, а засідки вона влаштовує там, де є за, що сховатися. Це місця по близькості дерев, що упали у воду, або старих корчів, велика щука також може причаїтися в заростях водної рослинності, якщо вона росте на достатній глибині. Глибина, на якій мешкає велика щука не менше 1.5-2.0 метра, тому її ще називають глибинною, іноді вона досягає ваги в 12-15 кілограм, це воістину зубастий монстр, що нагадує більше торпеду, ніж рибу. Живиться величезна щука не лише рибою, а може також із задоволенням полювати на дрібну свійську птицю. Ось відповідне місце вибрано, тепер слід перейти до самого хворого питання - вибору приманки. Лов великої щуки осінню особливо вдалий на великий риппер лимонного, з червоним хвостом. Також в минулому сезоні були спіймані не погані екземпляри на поролонових рибок Контакт.
Частенько найбільш сприятливі місця лову розташовані далеко від берега або просто недоступні, у такому разі треба використати човен. Лов щуки осінню з човна результативніший з використанням блешень донного типу, вага таких блешень складає 50-60 грам.
Окрім використання штучних приманок, велика щука не залишає поза увагою і жирного живця, вона навпроти може ігнорувати будь-які інші приманки, а ось перед живою рибкою просто не може встояти.
Причому живець на велику щуку також має бути досить пристойного розміру, не менше 50-100 грам. Добре підійдуть для цієї мети плітки або уклейки, в озерах або ставках можна використати карася, там щука візьме його більше охоче, ніж будь-яку іншу рибку. Що б живець не гуляв по усій водоймі, слід підібрати і гідний вантаж. Правильно підібраний вантаж утримає живець на одному місці і не дасть йому потягнути снасть за найближчий корч. В середині жовтня вже можна спробувати в якості насадки і рака, частенько трапляються такі любительки, що віддають перевагу саме йому.
Дивись також
Як приготувати щуку смачно в духовці: 3 рецепта
Медіа
Ілюстрації
|}
