Щука
Щука, -ки, ж. Щука, Esox lucius. Браун. 29. Ой ти, щуко бистра, бери окуня з хвоста. Ном. № 4250. Ум. Щучка, щучечка.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник української мови: Хижа прісноводна промислова риба, що має видовжене тіло із сплющеною зверху витягнутою головою. Щука-риба в воді по волі гуляє, А я стою та думаю, що пари не маю (Павло Чубинський, V, 1874, 2); Вдарю бовтом раз і вдруге, Сонну рибу сполохну; Те і діло сак виймаю, Щуку й окуня тягну (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 143); Голодні бурлаки уплітали свіжу щуку, осетрину й білугу на всі заставки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222); Дома нас чекала фарширована щука (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 52); Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 113); * Образно. Гарячі щуки плещуть в хмарі, І в невід ловить їх земля (Михайло Стельмах, Добрий ранок, 1941, 11); * У порівняннях. Карпо, як щука, кидався від його і плавав, показував, як треба пливти (Панас Мирний, I, 1954, 249).
Спосіб життя
У водоймі щука тримається в заростях водної рослинності. Зазвичай вона там тримається нерухомо, зачаївшись, раптово кидаючись на здобич. Спіймана видобуток проковтує майже завжди з голови - якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розгортає видобуток головою в глотку. Крім іклів, якими хижачка вистачає і вбиває здобич, на небі, мові і частково на щоках щуки розташовані зуби-щіточки, здатні підгинатися і приймати горизонтальне положення, розташовуючись вістрями в сторону глотки. Ці гострі зуби-щіточки необхідні щуці не тільки для утримання здобичі, а й для полегшення заковтування. Коли жертва намагається вирватися з пащі, зуби щуки своїми гострими кінцями упираються в видобуток і не дають вислизнути, проштовхуючи її далі в глотку.
При нападі щука орієнтується за допомогою зору і бічної лінії, органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (в основному на передній частині нижньої щелепи).
Основу харчування щуки складають представники різних видів риб, до яких відносяться: плотва, окунь, йорж, підлящик, густера, піскар, голець, гольян, бичок-подкаменщик і т. П. Не гребує щука і представниками свого виду. Навесні і на початку літа цей хижак охоче поїдає жаб і линючих раків. Відомі випадки, коли щуки хапали і затягували під воду каченят, а також мишей, щурів, куликів і білок, перепливають річки під час своїх міграцій. Великі щуки можуть напасти навіть на дорослу качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не піднімаються з води в повітря. Варто відзначити, що жертвами щуки часто бувають риби, довжина і вага яких досягають 50%, а іноді і 65% від довжини і ваги хижака.
У харчуванні щук середнього розміру, близько півметра, переважають численні і малоцінні риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; внаслідок її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа і окунів.
Іноземні словники
Щука, или обыкновенная щука — рыба семейства щуковых. Распространена в пресных водах Евразии и Северной Америки. Живёт обычно в прибрежной зоне, в водных зарослях, в непроточных или слабопроточных водах. Может также встречаться и в опреснённых частях морей — например в Финском, Рижском и Куршском заливах Балтийского моря, в Таганрогском заливе Азовского моря. Щука хорошо выдерживает кислую реакцию воды, может комфортно жить в водоёмах с pH 4,75. При снижении содержания кислорода до 3,0—2,0 мг/литр наступает угнетение дыхания, поэтому в заморных водоёмах зимой щука часто погибает.
Зовнішній вигляд та будова тіла
Тіло витягнуте, спинний плавець сильно відтягнутий до хвоста, практично симетричний анальному плавнику, створюючи таким чином «лопать» — ідеальне пристосування для прискорення під час полювання. Спина темно-зеленого, або майже чорного кольору, боки смугасто-зелені або темно зеленого кольору, черево жовтувато-біле з сірими плямами. Забарвлення сильно залежить від віку та місця проживання риби. Невеликі особини (так звана трав'янка вагою до 2 кг), що живуть на мілководді, мають більш насичений зелений колір, глибинні щуки (вагою понад 2 кг) мають темніший колір. Якщо дно піщане, щука буде світлою, на мулистому дні представники виду будуть темнішими, глинисте дно дає жовтуватий відтінок. Щуки можуть досягати в довжину понад 1.8 метра, ваги — 35 кг, самиці завжди більші за самців. Щуки живуть до 70-80 років, але бувають і винятки. За Сабанєєвим[2], під Москвою в 1794 році очищалися Царицинські стави. В одному з них була спіймана щука, яка мала в зябрах золоте кільце з нанесеним гравіюванням: «Посадив цар Борис Федорович». Оскільки Борис Годунов царював у 1598–1605 роках, то неважко підрахувати, що щука прожила в ставку біля 200 років. Тим не менше, найбільший документально встановлений та науково підтверджений вік щуки становить 33 роки. Всі повідомлення про більший вік, скоріше за все, належать до легенд.
Ілюстрації
|
|
|
|
