Шлю́бити, -блю, -биш, гл. = Шлюбувати. Возьми сі тую, котру вірно любиш, що перед Богом і людьми шлюбиш. Гол. І. 347.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа

Сучасні словники

ШЛЮБУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., діал. Давати обітницю; присягати. Геть хотіла я, геть до нього, до мого єдиного приятеля, якому я при престолі шлюбувала любов і вірність (Ольга Кобилянська, II, 1956, 302).

шлюбовати (шлюбувати) обіцяти, заручати

ЗАРУЧАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ЗАРУЧИТИСЯ, учуся, учишся, док. 1. Ставати нареченою або нареченим. [Горпина Корніївна:] Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 526); [Виборний:] Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — він заручився (Іван Котляревський, II, 1953, 28); Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась (Леся Українка, IV, 1954, 284); [Тарас:] Раніше, ніж рушати за кордон, я мушу заручитись (Сава Голованівський, Драми, 1958, 61).

2. тільки док., чим. Наперед забезпечити собі чию-небудь підтримку, згоду і т. ін. Тут ніхто не докорятиме його «хлопською» вірою, ані мізерним маєтком. На соймику магнати демократичні, щоб заручитися голосами середньої та дрібної шляхти (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 29).