Шлия

Шлия, шлиї, ж. = Шлея. Kolb. І. 65.

Академічний тлумачний словник

ШЛЕЯ́, ї, жін. Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив'язана до посторонків, у яку запрягають коней. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (Василь Стефаник, I, 1949, 61); За двома кінськими головами та шиями в шлеях було видно здорову постать академіста Балабухи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Снаряди лягали полем все ближче.. Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром, готові вискочити з шлей (Олесь Гончар, I, 1954, 329); Праворуч, повз курінь, проходять Карпо і Захар, у рам'ї, худі, давно не голені, запряжені, мов коні, в шлеї, тягнуть до Сули колоду (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 249).

Ілюстрації

Див. також

• [1]