Шелест

Шелест, -ту, м. Шелесть, шумъ. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. Переносно: шумъ, смятеніе, суматоха. Ну, наробив шелесту! Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. ШЕ́ЛЕСТ, у, чол.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Легке шарудіння; шерех. У сінях чутно шелест: то в темноті Кирило шукає водянки (Панас Мирний, III, 1954, 126); Почулось: «Тпру-у!» — і шелест плаття. Він підняв голову і побачив Віру Павлівну (Гнат Хоткевич, I, 1966, 41); Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 8); Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 185); Ось рядки з балади «Утоплена», які передають шелест осоки коло берега: Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се? (Максим Рильський, III, 1956, 244); * У порівняннях. Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом, немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію (Леся Українка, V, 1956, 325); // Глухий шум. По хаті пройшов шелест. Пани здвигували плечима, хитали журливо головами, шепталися між собою (Панас Мирний, I, 1949, 383); Озвався знайомий, зворушливий шелест гвинтів — човен зрушив (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 51); // у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. А тиша яка: ні пташиного співу, ні людського голосу, ні єдиного шелесту — всюди велична тиша (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 85); Все навколо огорнула тиша. Ні шереху, ні шелесту (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 3).

2. перен., розм. Пожвавлений рух, метушня, шум, розмови, викликані чим-небудь. Ми знов у музиці, металі й житі. Хай в'януть недруги лихі. Ой, скільки шелесту у світі! — Ми все те чуєм — не глухі... (Павло Тичина, II, 1957, 207); Народу зібралося стільки, що Михайло Гнатович Сахно змушений був просто відгородити кількома великими валами своє робоче місце. — Наче в театр на артистів дивитися прийшли, — незадоволено буркнув він до Хорошка. — От буде шелесту, коли засипимося [засиплемося] — на весь Радянський Союз, не менше (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 311). ♦ Наробити шелесту див. нароблювати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 436. ШЕЛЕСТІТИ, ещу, естиш, недок. Видавати, утворювати шарудіння, шелест, шерех. Тихенько нивашелестіла, Вітрець тепленький подихав. Сіножать квітами пахтіла І жайворонок десь співав (Гл., Вибр., 1951, 209); Хвилі тихо шелестіли, котячись на берег по дрібних камінцях (Н.-Лев., V, 1966, 289); Тихошелестіли бойові знамена (Кач., Вибр., 1953, 78); // Рухаючись, працюючи, видавати шарудіння, шерех. Цієї ночі Тимко спав погано. Кілька разів виходив з куреня, слухав, як шумлять сосни і шелестить по піскувартовий (Тют., Вир, 1964, 344); Рівномірно і діловито шелестіли й інші верстати навколо, створюючиживий, шумливий гомін (Ткач, Арена, 1960, 35); Не шелестять по асфальту тролейбуси (Автом., В. Кошик, 1954, 16); // чим. Викликати шелест, приводячи щось у рух. Соловейків нема. Вітер віє, Шелеститьверховіттям таємно (Л. Укр., І, 1951, 343); Михайло шелестів газетними аркушами, перебігав поглядом позаголовках (Загреб., Європа. Захід, 1961, 292); Вітер шелестів соняшниками (Гончар, II, 1959, 90); // розм.Говорити щось пошепки. - Сідай, Іване. Сідайте, дочки,-ледве шелестіли старі Демидові вуста (Довж., І, 1958, 313); Зала вся нервово зворухнулася, загула, забубоніла і за хвилину стихла. Тепер усі згуртувалися, хто до кого тяжів, і, чекаючи, шелестіли густим несміливим шепотом (Епік, Тв., 1958, 228); // розм. Тихолунати (про слова). - Не смійся з того, що я скажу.., - шелестять гарячі слова і приємно огортають тепломТамару (Хижняк, Тамара, 1957, 113); Біла шия в разках намиста, Наче шовк, шелестять слова. Де ти, зіркомоя промениста, Українко моя степова? (Гончар, IV, 1960, 9).

Ілюстрації

|style="width:20%; padding-top:1em;"| |style="width:20%; padding-top:1em;"|