Швиргати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Швирга́ти, -га́ю, -єш, гл. Швырять. Швиргає з неба лід шматками. К. Псал. 325. 1. Різко, з силою кидати кого-, що-небудь; шпурляти. Олекса поліз у кут і почав швиргати звідти тріски, суччя, дрова (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 386); — Що-о? — кричить Прокіп і зозла швиргає макогін у кочерги, так що вони торохтять там, як кості мерців (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97).
2. перен. Швидко, мимохідь, недбало казати, висловлювати щось; кидати.
