Швидко

Шви́дко, нар. Скоро, быстро. Лихо швидко приходить, а поволі відходить. Ном. № 1958. Не так швидко робиться, як мовиться. Ном. № 5603. На-шви́дко, на-швидку. Наскоро. Оце тобі, серденько, вчера нашвидко. Чуб. V. 217. Словце яке нашвидку перемовити. МВ. II. 83.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШВИ́ДКО. Присл. до швидкий. Швидко, швидко летить поїзд! Красні краєвиди, мов у сні, зміняються (Леся Українка, III, 1952, 521); Троє плавців швидко наближалися до корабля (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 84); Ходила вона швидко, поралась проворно, невважаючи на свою старість (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323); Троянці, в човни посідавши І швидко їх поодпихавши, По вітру гарно поплили (Іван Котляревський, I, 1952, 158); Швидко, легко, із звичною точністю почав він накреслювати контури юрт, силуети людей між ними, коня, прив'язаного до конов'язі, очерети біля річки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 176); Робота посувається швидко і найбільші виломи вже закрито (Леся Українка, I, 1951, 455); Він заговорив так швидко по-італійському, що я нічого не зрозуміла (Юрій Яновський, II, 1958, 91); В сю хвилину увійшла Надя, швидко, скоса поглянула на сестру, однак нічого не сказала й почала мовчки собі вбиратись (Леся Українка, III, 1952, 499); Стрільба була незвичайна. Вона швидко наростала, з кожною хвилиною наближалася (Олесь Гончар, III, 1959, 436); Бачиш, все так погано складається, що я не маю надії швидко поїхати на село (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 127); У Івана Орлюка було багато нових друзів. Бойова дружба народжувалась і міцніла швидко, як швидко часом і кінчалась, через скор о минущість життя (Олександр Довженко, I, 1958, 299); Швидко наближався літній світанок (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 317); Хазяїн кав'ярні запропонував нам кави і пішов її варити. Швидко пахощі чорної кави досягли й нас усіх (Юрій Яновський, II, 1958, 79); Ті сльози швидко висохли, як роса на сонці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 340); Час весело і швидко йде (Панас Мирний, III, 1954, 33); Минуло швидко літо миле… (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 13); // у знач. присудк. сл. Через короткий проміжок часу (настане, почнеться); скоро. От уже швидко й до села, де була волость (Панас Мирний, I, 1954, 94).

Всесвітній словник української мови (1970—1980)

ПОСПІ́ШНО (поспішаючи, з поспіхом), ПОСПІ́ШЛИВО, ПО́СПІХОМ, ПОСПІШКОМ, НА́СПІХ, НАШВИДКУ, НАШВИДКУРУЧ, СПІ́ШНО, КВАПЛИ́ВО, ПОКВА́ПЛИВО, ПОКВА́ПНО, ПОХА́ПЛИВО, ХАПЛИ́ВО, ПО́ХАПЦЕМ, ПО́ХАПКИ, ПОБІ́ЖНОрідше, ПО́КВАПОМрозм., ГАРЯЧКО́ВОрозм., ГАРЯЧКОВИ́ТОрозм., ПО́ХВАТОМрозм., ПО́ХВАТЦЕМрозм., ПО́ХВАТКИ, СПО́ХВАТУрозм., СПРОЖО́ГУ[СПРОЖО́ГА]розм., ХА́ПКИрозм., ХА́ПКОрозм., ХАПКОМрозм., ХАПКОМА́розм., ПРИ́ХАПКОМрозм., ПРИ́ХАПЦІрозм., ПРИ́ХАПЦЕМрозм., ХВАТКО́Мрозм., ХВАТЬКОМА́розм., ПРИ́ХВАТКОМрозм., ХВА́ТАНОзаст., ПОХІ́ПЛИВО[ПОХО́ПЛИВО]діал.; НАСКОКОМ (не подумавши як слід). Мар’ян поспішно зібрав частини сепаратора, склав у мішок і залопотів через двір до потаєного виходу (С. Чорнобривець); - Пробачте, Артеме Петровичу, тисячу разів пробачте, що я так вдерся несподівано, - поспішливо стріляв словами гість (А. Хижняк); Ніколи не можна поспіхом судити про людину, принаймні не знаючи, на що вона здатна, яка в роботі, як поводиться в товаристві (О. Лупій); Він наспіх допив каву, навіть не чекаючи, поки доп’є гість, перший встав із-за стола (А. Головко); Гашіца перебігла двір, вхопилась спішно за клямку й відхилила двері (М. Коцюбинський); Квапливо пробігають кілька спізнілих робітників (І. Кочерга); Плетенецький поквапливо благословив селян (З. Тулуб); Працював [Степан] поквапно, нервово, пильно поглядаючи час від часу на барліг (В. Гжицький); Михайло розпалився, йому очі блищали, і він похапливо розбирав мої хворобливі підозріння (О. Досвітній); Козолуп хапливо зводиться, біжить до дядька, мотаючи хвостом фрака (В. Винниченко); Провора похапцем обмацав ноги, руки, плечі, наче не вірив сам собі (О. Донченко); Вранці вставала [Тося], як і завжди, похапки снідала і поспішала в колгоспну контору, де працювала обліковцем (О. Підсуха); Побіжно і схвильовано розказую по дорозі своєму товаришеві страшне оповідання полоненого (Мирослав Ірчан); На розі вулиці Романенко зіткнувся лицем в лице з Заболотним. Той поквапом привітався з явним наміром продовжувати свою путь (С. Журахович); Він думав, що сказати, він гарячково працював мозком, чим налякати юнака, чим його доконати (Григорій Тютюнник); Партизани почали гарячковито готуватися до нових боїв (М. Стельмах); Вона похватом намагалась перевести розмову на іншу тему (О. Копиленко); Щось кольнуло в груди, схопилась [Маріка] похватцем із печі (С. Васильченко); Надія, не вагаючись, забрала паспорт, спохвату згребла в чемодан пожитки і прожогом вилетіла з готелю (Я. Баш); Стояти їй часу нема. Натисне [старість] на клямку, зайде спрожогу. Тоді ми нахабою лаєм небогу (переклад В. Мисика); Мурашкова хапки побігла до дверей, не подавши Селабросові руки на прощання (І. Нечуй-Левицький); Захоплена цвітами дівчина бере хапко в долоні і топить устонька у квіточках червоних (Уляна Кравченко); Їжа здавалася незвичайною, святковою, споживали її хапкома (М. Олійник); [Йосип:] Сватав би вже швидше Килину. [Хвилимон:] Таке діло прихапком не коїться... (М. Кропивницький); Я ніяк не могла вибрати часу, щоб написати скільки-небудь порядного листа, а прихапцем писати не хотілось (Леся Українка); Прихапці взяв хліба шматок на дорогу (Словник Б. Грінченка); - Ой, відчиняй-но швидше, мамо! Ось Дід Мороз іде з мішком!.. - І на ялинці сірниками свічки запалюю хватком (Н. Забіла); Василина вийшла за двір, а Одарка з Яриною бігцем побігли до комори, хватькома набрали сиру, масла, яєць, меду (І. Нечуй-Левицький); Марія прихватком розтирала, зогрівала дітям ручки, щоб не поодмерзали (К. Гордієнко); Вони не фахівці, вони се мусять писати, уриваючись від іншої роботи, тим і виходить хватано, абияк (Леся Українка); Костянтин похіпливо налляв йому ще одну шклянку (А. Кримський); Треба.. наступні олімпіади готувати не наскоком, а заздалегідь (О. Довженко). - Пор. шви́дко.

Ілюстрації