Цеха

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Цеха, -хи, ж. Значекъ, присвоенный цеху или какому либо обществу. Браття зорганизувалось у якесь товариство Кирила та Мефодія, скомпонувало собі статут і навіть має свою цеху з литого заліза персні, на котрих сяють літери К. М. К. XII. 27. Ум. Цешка. Черниг. г.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Цехи́ (від нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Історія Цехи (нім. Zeche, також Zünfte, однина Zunft) — у містах феодального суспільства організації ремісників, які були економічно самостійними виробниками. Найбільш розвинені форми організації міських ремісників склалися в країнах Західної Європи, де населення середньовічних міст добилося широких прав самоврядування. Завойовані містянами права полегшили як об'єднання ремісників в цехи, так і розвиток цехів, що вже склалися. Цехи з'явилися у Франції, Німеччині, Англії в XI—XII ст. (в Італії, можливо, ще раніше) і досягли повного розвитку в ХIIІ—XIV ст. У цей час у більшості міст Західної Європи ремісники різних спеціальностей об'єдналися в цехи (виникли цехи ткачів, сукноробів, фарбувальників суконь, чоботарів, шкіряників, ремісників, що виготовляли різні вироби з металу, теслярів, пекарів, м'ясників і т. д.). Типового характеру цехи як станові об'єднання ремісників набули за середньовіччя. Особливого розвитку вони зазнали в німецьких країнах, звідки через Польщу поширилися і в Україні, головним чином у містах, що користувалися маґдебурзьким правом. Ремісничі цехи спричинилися до розвитку міського самоуправління й творили у ньому, поряд з патриціями, купцями та іншими станами численний прошарок населення. Діючи спершу лише як професійно-суспільні організації ремісників, цехи згодом оформилися як речник ремісничого стану. Вони поставали з метою захисту інтересів ремісників-виробників, для здобуття й утримання певних виняткових прав, встановлення внутрішньої дисципліни серед членів, контролю над виробничими відносинами, цінами, збутом товарів тощо. Цехи монополізували певні ремесла для закритих груп осіб — своїх членів («братів»), усували конкуренцію, дбали за професійну етику і всіляко боронили привілеї своїх членів. Вступ до цехів був затруднений і обмежений. Подібними до ремісничих цехів, іноді з тією ж назвою, були фахові організації учителів, лікарів, аптекарів, адвокатів, нотарів; згодом вони почали називатися ґільдіями, а назва цех залишилася для ремісничих об'єднань.

Попередники цехів в Україні-Русі були відомі з літописів дружини ремісників, що мали своїх старшин; про їхню організацію і роль знаємо дуже мало. Перші цехи на українських землях виникли в 14 ст. (цехи шевців у Перемишлі, 1381; Львові), згодом були відомі львівські цехи (1425 року їх було 10; у середині 17 ст. — до 30). Цехи відомі також у Луцьку(середина 16 ст. — 5 цехів), Ковелі, Кам'янці, Володимирі, Холмі, Красноставі, Тернополі та інших містах. Найвідомішими були цехи столярів і золотників у Львові, що мали усталену репутацію у всій Польщі.

Особливого розвитку цехи зазнали у 17-18 ст., коли поширилися на Правобережжя і на Гетьманщину. 1552 року в Києві діяло 17 цехів; найбільшими були: шевців (1762 — 643 майстри), кравців (327), ткачів (109), рибалок (266), музик (243), бондарів (243), пекарів (130), різників (124), малярів (177) тощо. З часом цехи як основна організація ремісників у містах охоплювали всю Україну (див. Ремесло).

Ілюстрації

Ц1.jpg Ц2.jpg Ц3.jpg Ц4.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%86%D0%B5%D1%85

Зовнішні посилання