Хіть

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Хіть, хо́ті и хіті, ж. Охота, желаніе. Були латинці дружні люде і воюватись мали хіть. Котл. Ен. IV. 60. Сього дива аби хіть. Ном. № 7673. Аби хіть була! от як уже немає хоті..Ном. № 4975. Хіті з вола, а сили з комаря. Ком. Пр. № 1233. Хіть мати до ко́го. Имѣть къ кому склонность, влеченіе. До кого ти хіть більшу маєш? Полт.

Сучасні словники

ХІТЬ, хоті і діал. хіті, жін., розм. 1. перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось. На другий день добув [Чіпка] десь ціпа й молотив у клуні.. Де та сила і хіть узялися! (Панас Мирний, I, 1949, 323); Щоб була ти щасливою в світі, — То не мав би я іншої хіті, Най там серце кого не коха (Павло Грабовський, I, 1959, 264);

// у знач. присудк. сл. Є бажання, хочеться. Хто хоче, грає або співає, кому хіть — бряжчить на арфі (Марко Вовчок, I, 1955, 374);

// Потреба в чому-небудь. Зістався смуток, той смуток, що гризе душу, проганяє сон вночі, одбиває хіть їсти й пити (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 68); Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків, хижаки докладали всіх зусиль, щоб перехопити, щоб упіймати й задовольнити свою хіть до їжі (Олесь Донченко, II, 1956, 43). ♦ Бере (брала, взяла, прийшла, прийде) хіть — хочеться, хотілося, захочеться, захотілося. — Куди їм виселятись? пощо? — питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 294); — Ти шиєш, та й мене взяла хіть до роботи, — обізвалась Марта Кирилівна (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 62); От, може, вам колись, — часами се буває, — Розглянути старі шпаргали прийде хіть (Леся Українка, I, 1951, 112);

З (із) [великою, милою і т. ін.] хіттю — з приємністю, радістю; охоче. — У кого се ти хліба позичила? — У Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав? — О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Марко Вовчок, I, 1955, 147); З великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 121).

2. Нахил, потяг, пристрасть до якоїсь діяльності чи якихось занять. Лісник знайомий єсть у мене. Він До щеплювання має хіть велику (Максим Рильський, III, 1961, 204); Семенко усю свою хіть, що мав до господарства, з хати на клуб переніс (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 134); — Не знаєш, що твій батько — мій батько? Що він мені прищепив хіть до механізації? Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 144);

// до кого. Любовний потяг, пристрасть. — Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне і Амата, І ти в йому находиш смак. До кого хіть ти більшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? (Іван Котляревський, I, 1952, 178).

Ілюстрації