Хибити

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Хи́бити, -блю, -биш, гл. 1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути. Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51. Прямуйте ж, добродію, куди задумали, не хиблючи. К. (О. 1861. І. 310). 2) Миновать, обойти. Він думав, що то його хибить. НВолын. у. То вже вас не хибить мусите робити. НВолын. у.


Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХИБИТИ, блю, биш; мн. хиблять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 227); // Не влучати в ціль; промахуватися. Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Оротук бачив тільки двох вовків. Правда, убив обох, бо рушниця в його руках стріляла не хиблячи (Микола Трублаїні, I, 1955, 195); // перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.

Ілюстрації

Xubutu.jpg Xubutu2.jpg Xubutu3.jpg Xubutu4.jpg

Медіа

Див. також

НЕ БІЙТЕСЯ РОБИТИ ПОМИЛКИ!