Ухи

У́хи, ухів, мн. Вздохи, оханье. Справляє сердега ухи да охи. Рудч. Ск. І. 77. Ухибити, блю, биш, гл. 1) Дать промахъ, промахнутися. 2) Взять часть; взять часть незамѣтно, украдкой. Можна і від карасину ухибить грошей на сіль, добренько поторгувавши сь (за керосин), або менше взявши. Новомоск. у. І я бачив той хворост у дворі в К., але щоб К. міг той хворост як небудь перенести або ухибить, то він того зробить не міг. Новомоск. у. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (нишком). Зміев. у. 3) Потерять. Ой кого я та й любила, тогом ухибила. Kolb. ІІ. 174.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

1. ВЗДОХ - дихання, зітхання, подих.

2. ЗІТХАННЯ, я, с. Посилені, глибокі вдих і видих (звичайно під впливом якихось почуттів). У кухні щось застугоніло, і Власов, затаюючи зітхання, почав дослухатись (Мирний, IV, 1955, 133); Гомін ширше розтікається над галявою. Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (Стельмах, І, 1962, 30); * Образно. Поважно пливли, м'яко бухаючи, соковиті зітхання чутливої міді (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 395); * У порівн. По верхів'ях лісових дерев ходив якийсь таємний шепіт, мов зітхання (Фр., І, 1955, 254).

До останнього зітхання - до смерті. Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Сос., II, 1958, 135).

3. ОХКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. охкати. Дружина лежала на печі, протяжно і жалібно стогнала, Архипа те охкання тільки дратувало (Збан., Переджнив'я, 1955, 181); Ридала сурма над юрбою, шумів за муром скорбний сад... І ми прощалися з тобою під дальнє охкання гармат (Сос., II, 1958, 419).

4. Ухибити/СХИБИТИ, блю, биш; мн. схиблять; і СХИБНУТИ, ну, неш, док . 1. неперех. Неправильно, не так, як треба, зробити що-небудь, допустити помилку в своїх діях, вчинках, думках, оцінці кого-, чого-небудь і т. ін. Можна вибачить мені на сей раз, бо за весь час, що ми в Києві, всього раз сталося, що я схибила в листуванні (Л. Укр., V, 1956, 117); Щоб не схибити, бува, тлумачачи те чи інше розпорядження, краще вивчити його напам'ять (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 282); Він чергує перший раз! Стежить Славик у тривозі, щоб не схибити ніде... (Забіла, У.. світ, 1960, 17); Підпільний комітет не схибить і діятиме так, щоб не відбиватися від ворога, а нападати і бити його (Д. Бедзик, Плем'я.., 1958, 85); - Відшукаємо його, викупимо. Конче відшукаємо. На цей раз не поталанило, вдруге не схибимо, - говорив Панас (Тулуб, Людолови, І, 1957, 458); Усе пережите і передумане вилилось у нього в одне, рішуче: боротися за Дашу. Він скаже, в чому неправий Аркадій Левчук і в чому схибила сама Даша (Жур., Вечір.., 1958, 223); Не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника (Мирний, І, 1954, 156); Себе з нас кожен почуває зодчим, І хай ми творим без взірців - дарма. Ми не відступим. Не схибнем. Не збочим. Ми віримо. Вагань у нас нема (Дор., Тобі.., 1959, 7); // Не влучити в ціль, зробити промах. Раз на вовка хука дав [Мирон]; удруге схибив; за третім разом заряд у пеньок всадив... (Мирний, І, 1949, 180); Перші два рази вона влучила, третій постріл схибив (Донч., II, 1956, 274); Так хвилювався [Данько], що, певне, схибив, бо бандит продовжував повзти (Цюпа, Три явори, 1958, 37).

Рука не схибить (не схибне) чия - хто-небудь влучить у ціль, не промахнеться. - Рука моя не схибне і на голові такого зрадника (Ле, Україна, 1940, 197); Рука схибить (схибне) чия - хто-небудь не влучить у ціль, промахнеться. - Ви помилились, дорога міс, - відмовив майор, - але я охоче заплатив би зайвий долар за те, щоб побачити, як рука цього китайця схибить (Донч., VI, 1957, 413).