Спалитися

Спали́тися, -лю́ся, -лишся, гл. 1) Сжечься. Щоб спалилась з деркачами отта гаспедська буцегарня. Стор. І. 157. 2) Вспыхнуть, вспылить. Спаливсь він та до мене з кулаками. Павлогр. у. СПАЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., СПАЛИТИСЯ, спалюся, спалишся, док.

1. розм. Знищуватися вогнем; згоряти. Уночі в превеликий вітер загорілась невеличка халабудка, та од тієї халабудки спалився і ввесь хутір (Олекса Стороженко, I, 1957, 50); «Сонечко, сонечко, заглянь у віконечко, свої крильця розпусти, до милого полети».. Мати перехопила той погляд: — Не долетить, в огні спалиться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 375).

2. перен., розм. Втрачати сили, здоров'я (через важку працю, нестатки, переживання і т. ін.); виснажуватися. Тільки Дарка одна в цьому завороженому світикові спалюється від таємного вичікування (Ірина Вільде, Б'є восьма, 1945, 163); // Змучуватися (про серце, душу і т. ін.). Чарує одвага сліпа короля, — За лицарів серце спалилось, На берег він скаче й до левів [козаків] мовля.. — Віддайтесь на милость, на ласку мою (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 228).

3. тільки недок. Пас. до спалювати. Буре вугілля спалюється в топках електростанцій, на паровозах, у промислових котельнях, а також у побуті (Наука і життя, 7, 1956, 7). Спалити свої (за собою) кораблі див. корабель; Спалити [свої] мости — рішуче порвати з чим-небудь, зробити неможливим повернення до чогось. Уявивши себе між студентів, Денис скривився. Ні, назад не було вороття. Він сам спалив мости і не шкодує (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 212).

2. Обпікати вогнем або чим-небудь гарячим; обпалювати. На світло сердега в вікно полетів, До свічки наткнувся, та й крильця спалив... (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 337); * Образно. [Маруся:] Ти вже боїшся й глянути на мене? Не бійся, не спалю тебе очима (Володимир Самійленко, II, 1958, 83); Від шаленого кружляння паморочилася голова, один раз Орися заточилася, але Тимко підтримав її рукою, спалив білозубою усмішкою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 128).

3. Викликати відчуття, подібні до тих, які виникають від опіку (про дію морозу, вітру); обпікати; // Спричиняти хворобливе відчуття жару, печії і т. ін. І хоч Дніпро під боком, але спрага спалює людей (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 570).

4. перен. Сильно діяти на кого-небудь, змушуючи зазнавати якогось гострого відчуття; завдавати моральних страждань; мучити. Ревнощі оті, що спалювали хлопця не раз, — диму ж без вогню не буває!.. Сержант з полігона таки двічі проводжав її додому і навіть трішки подобався їй (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 251); Несвітський сором спалював Тіну, вона затулила обличчя долонями, схлипнула (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 28); // у сполуч. із сл. душу, серце. Викликати важкі болісні переживання. [Мессія:] Та що тобі спалило душу, жінко? [Міріам:] Не знаю, чи ненависть, чи любов (Леся Українка, II, 1951, 113).