Слава

Слава, -ви, ж. 1) Молва, слухъ; толки, пересуды. Синиця славу распустила, що хоче море запалить. Гліб. Тим до неї не горнуся, що слави боюся. Чуб. V. 83. Не бійсь слави, не бійсь слави, не бійсь поговору: я за славу сама стану, ще й виговорюся. Мет. 105. Стала слава, стала слава, стали й поговори ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. Добра слава. Хорошая репутація, честное имя. Не сироти малі діти, що неньку сховали: їм зосталась добра слава. Шевч. Недобра слава. Дурная репутація. Вона чесного роду і не накине на себе недоброї слави. Стор. М. Пр. 52. Слава-поговір. Дурная молва. Ой була славапоговір, ти не моя, серденько, я не твій. Чуб. V. 226. Набіра́тися слави. Подвергаться осмѣянію, позорить себя. Ой ізвівши, на коника сівши, зоставайся, слави набірайся. Мет. 15. Як ми любилися, та й не побралися, славипоговору понабіралися! Мет. 84. Славу чинити, сі́яти. Разлашать, дѣлать шумъ. Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть не чиніть слави, голубочко. Федьк. А на мене славу сіють. Грин. III. 185. У славу вво́дити. Позорить, компрометировать. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу. Чуб. У славі ходити. Позорить себя. Ой сама ж ти, дівчинонько, та у славонці ходиш. Чуб. 2) Слава. Шевч. 46. Полягла Кішки Самійла голова.... Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друззями, поміж рицарями! АД. І. 219. Славу учинити. Високу могилу висипали і прапірок у головах устромили і премудрому лицареві славу учинили. АД. Ум. Славонька, славочка.