Скімлити
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
. СКІ́МЛИТИ, млю, млиш, недок. 1. Видавати протяжні, жалібні звуки (про тварин). З-під воріт вистрибнув кудлатий пес, відбіг на дорогу й став зализувати, скімлячи, спину (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 148); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Леонід Первомайський, Опов.., 1970, 144); * Образно. Всіма голосами вили[вітри], скімлили в Гаркушинім димарі, з гуркотом рвали на горищах стару проіржавлену крівлю (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 505). 2. розм. Тихо, жалібно плакати. Скімлило [немовля] й щось ловило охлялим ротиком (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 465); Остап вийшов за поріг, щоб запросити жінку до хати, — доки вона буде надворі мерзнути та скімлити? (Костянтин Гордієнко, ii, 1959, 265); // Надоїдливо скаржитися на кого-, що-небудь. Вже навіть говорити було ні про що — надій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару божу — не вистачало сили і бажання (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 299); Брат., скімлить у своїх листах, щоб забрав його до себе (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 229). 3. безос. Давати відчуття тупого болю; нити, скніти, щеміти. В грудях йому скімлило (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 511). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 269.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Прямець, мця́, м. Прямая линія. Ось дивись на крокву! ба, де прямець од крокви. Волч. у. Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 3, ст. 495.
