Сатанюка

Сатанюка, -ки, м. Ув. отъ сатана.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

САТАНЮ́КА, и, чол. і жін. Збільш. до сатана. — Дайте, каже, сюди сатанюку, Я з ним по-своєму поговорю (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 93).

1. чол. Уявна надприродна істота, яку зображують у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; є уособленням злого начала; біс, диявол, чорт, злий дух. — Який же він, той сатана? — спитав сміливо Денис. — А який же він? Чорний.., голова, як копиця, на голові чорні роги, а очі, як кавуни. Відомо, сатана, як в сатана, — сказав поважно Филін (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 336); — Жінко! — скрикнув він. — Сам сатана говорить твоїми устами! (Іван Франко, VI, 1951, 480); Стала покаянна душа перед отцем Іоанном і благає: — Отче! Беріть святе кропило. Виганяйте з мене сатану! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 88); * У порівняннях. Подивився [Рубець] на Колісника і, жахаючись, геть одсунувся, наче од сатани (Панас Мирний, III, 1954, 292); Хома, чорний, як сатана, видобувся на поверхню і поклав на бруствер важку в'язанку гранат (Олесь Гончар, III, 1959, 366).
2. чол. і жін. Уживається як лайливе слово. Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче: «Оженився, сатано, — Заробляй же на пшоно» (Тарас Шевченко, I, 1951, 129); Появляється він на жеребці, їде тюпки, як верблюдом по Сахарі. — Швидше! — кричить йому Гнат. — Куди швидше? Він такий сатана, що ще скине (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 65);

// фам. Уживається як вигук захоплення, подиву. — Ух, сатана! — стежачи за танцюристом, неголосно перемовлялись бійці. — Цей докаже! (Олесь Гончар, II, 1959, 310).

♦ Одна сатана: а) однакові. [Зінька:] Навіщо ти щоразу обставав за мене, навіщо впутувався промеж нас?.. Чоловік і жона — одна сатана!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 33); б) однаково, все одно; Сатана його (тебе, їх і т. ін.) знає (зна), що (куди, як, які і т. ін.) див. знати; Сатана несе кого — хтось іде небажаний, нежданий.

Ілюстрації