Рудий

Рудий, -а, -е. Рыжій. Ой ти рудий та поганий, поганого роду. Чуб. III. 172. Рудий, як собака. Ном. № 8524. Голий, як руда миш. Ном. № 1519. Чому в ставу вода руда? Мабуть хвиля збила. Мет. 113. Руда глина. Ном. № 3773. Ум. Руденький, руде́сенький.

Сучасні словники

1) Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь). Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Панас Мирний, I, 1949, 154).
2) У знач. ім. руда, дої, жін.: а) кров. [Кум:] Людська крівця — не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. — Руда — не вода (Степан Васильченко, III, 1960, 423); б) червоно-жовта фарба. Вона малює піч синім і червоним, чорним і рудим, жовтим і зеленим (Юрій Яновський, II, 1958, 184).
3) З веснянками, рясним ластовинням. Руде обличчя масно світилося (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 13).
4) У знач. ім. рудий, дого, чол.; руда, дої, жін.: а) людина з волоссям червоно-жовтого кольору або з рясним ластовинням на обличчі. — З чорнявим постояла б, а рудому — зась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 272); б) тварина з шерстю або шкірою такого кольору. — А куди, руда? — кричить Грицько на овечку (Панас Мирний, I, 1949, 150).

Ілюстрації