Розірвати

Розірвати, -ся. См. Розривати, -ся.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

РОЗРИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., РОЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рвеш, док.

1. перех. Різкими рухами, ривками розділяти на частини, шматки; роздирати. [Храпко:] Що ще за повістка? Тьфу! (Розрива її, кида і плює) (Мирний, V, 1955, 203); З’явився Шовкун і, опустившись перед Сіверцевим на. одне коліно, став швидко розривати бинт… (Гончар, III, 1959, 264); Ліда сіла за стіл, пише листа, спинилась, перечитує, розірвала написане, встала (Корн., І, 1955, 140); // Розпечатувати, відкривати (пакет, конверт, телеграму і т. ін.). Блаженко та Козаков одразу взялися старанно перев’язувати Черниша, розриваючи свої засмальцьовані пакети (Гончар, III, 1959, 141); Дорош узяв блакитний конвертик і похапцем розірвав. На маленькому аркушику було надруковано всього кілька рядків (Тют., Вир, 1964, 193); // Робити рваним, дірявим (одяг, взуття). З.. риданням металась вона в малій своїй літній хатині, б’ючись грудьми об стіни, розриваючи на собі одяг (Довж., І, 1958, 93): Мариня тим часом поправляла косу, одежу на собі. — Побили? — звернулась до неї мати. — Не били. Спідницю, здається, розірвали. Насилу вирвалась (Вас., І, 1959, 199); // Заподіювати комусь рани, подряпини; ранити кого-, що-небудь. Ольга борсалася в колючій шипшині, байдужа до того, що кущі їй розривали тіло, — захищала тільки очі (Кач., II, 1958, 70); Очевидячки, ніж, ударивши тіло, розірвав його далі (Ю. Янов., II, 1958, 128); // Умертвляти, роздираючи на частини, шматки. — Так колись моя коза На льоду кричала, Як там її звірина, Бідну, розривала (Рудан., Співомовки.., 1957, 29); Орда за нами. Ой, вона ще ближче! От зараз кинеться і нас розірве (Л. Укр., I, 1951, 313); // перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз’єднувати щось. Хіміки випаровують з нього [газу] складні молекули, розривають їх з допомогою тепла і високого тиску (Наука.., 1, 1965, 23); У великій світовій війні вирішується історична доля українського народу. Чи буде він жити і процвітати в єдиній передовій державі, чи розірвуть його на частини на довгі віки, розділять кордонами? (Довж., III, 1960, 61).

◊ Думки́ розрива́ють мо́зок (че́реп) — хтось відчуває біль у голові від тяжких роздумів. Думки тягучі й важкі, вони розривають мозок, Юрію страшно поворухнутись, так болить.. тіло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 183); Я йду далі. Думки розривають череп мені й снуються все навколо одного й того ж (Кол., На фронті.., 1959, 13): Розрива́ти (розірва́ти) на шматки́ кого — звертатися до кого-небудь з проханнями, дорученнями і т. ін., не даючи й хвилини спокою; Розрива́ти (розірва́ти) се́рце (ду́шу, гру́ди) — примушувати страждати, переживати, мучитися. В’ється вона [туга] коло серця, Серце розриває (Рудан., Тв., 1959, 118); — Скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Вовчок, І, 1955, 348); Розпач, відчай розривали їй груди, хвилинами з’являвся такий жах, що ціпеніло серце (Донч., V, 1957, 431); Розрива́ти (розірва́ти) ува́гу чию — заважати кому-небудь бути уважним. Таке безнастанне наслухування так розривало його увагу, що не міг нічого з прочитаного розуміти (Март., Тв., 1954, 242).

2. перех. Розносити на частини, осколки, руйнувати вибухом, пострілом, висаджувати в повітря. Коли раптом Мов грім ударив, куля розірвала Завчасно стіну, і каміння гостре Посипалось навколо (Л. Укр., І, 1951, 115); // безос. То таки був постріл! І одначе не розірвало її [рушницю] (Гончар, Тронка, 1963, 307).

3. перех. Роз’єднувати, розсувати що-небудь з’єднане, суцільне, утворюючи між його частинами просвіт, прогалину. Тихович нервовим рухом розриває лози і йде далі (Коцюб., І, 1955, 209); Спалені губи з трудом розривала [баба] та білим язиком їх зволожувала (Стеф., І, 1949, 44); Загін ішов з боями,.. розривав кільця облав і збирав сили для наступу (Дмит., Наречена, 1959, 95); Війнув вітер, розриваючи димову хмару (Добр., Очак. розмир, 1965, 148); Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків, підскочив до однієї з каруц (Тют., Вир, 1964, 70); // безос. [Ялина (вбігає):] Чи чули новину! Греблю розірвало.. біля опусту… (Кроп., IV, 1959, 353); // перен. Порушувати, переривати що-небудь. Тишу розривають оплески і схвильований гомін (Стельмах, II, 1962, 17); Щось чорне та пелехате закрило світло і розірвало музику (Коцюб., II, 1955, 216); // розм. Розводити в різні боки, розбороняючи. Один із тих вояків, що скочили розривати зчіплених панів, зареготався, а другий сплеснув в долоні (Фр., III, 1950, 313); З великими зусиллями розірвали їх [братів] (Ірчан, II, 1958, 28).

◊ Розрива́ти (розірва́ти) сон — будити. Мавра ніч не спала, неспокійні думки розірвали сон (Горд., Дівчина.., 1954, 47).

4. перех., перен. Переривати, припиняти те, що зв’язує кого-небудь із кимсь певними стосунками. Там розриваєте старий контракт, тут пишете новий (Л. Янов., І, 1959, 432); Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Кв.-Осн., II, 1956, 217); — Імператор Никифор.. вчинив безумство, коли розірвав мир і хоче почати війну з болгарами (Скл., Святослав, 1959, 292); Нема в світі такої сили, яка змогла б похитнути і розірвати єдність радянських республік (Ком. Укр., 9, 1967, 20); [Барабаш:] Скажіть одверто, ви вирішили розірвати нашу дружбу? (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 65); Засобами сатири викриває П. Козланюк панство і українських попів, які прагнули розпалити полум’я націоналізму, розірвати союз українців з революційною Росією (Рад. літ-во, 3, 1957, 17).

Розрива́ти зв’язки́ з ким — припиняти спілкування, стосунки з ким-небудь. Він.. на власні гроші набув сотню примірників, щоб послати на село, до своїх, і таким робом довести, що, вірний демократичній засаді, не розриває зв’язків з народом (Коцюб., І, 1955, 162).

5. неперех. Припиняти будь-які стосунки, відносини з ким-небудь. То була хвилина, Коли з самим собою розірвав [Л. Толстой] — Із тим, колишнім (Рильський, Сад.., 1955, 30); Казимир не одержував від мене відповіді на свої листи, а замість того напевне дістав повідомлення від батьків про те, що я з ним розірвала (Вільде, На порозі, 1955, 159); // Рішуче відмовлятися від чого-небудь, зрікатися чогось. — Коли б швидше видужати і тоді розірвати з минулим (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); В багатьох країнах виникли комуністичні партії, які розірвали з опортуністичним II Інтернаціоналом (Рад. Укр., 4.XI 1954, 3).

6. перех., перен. Знищувати те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь. Хто пута рабства розрива, Мечем свободи добува? (Граб., І, 1959, 489); Отак у келії правдивий Іван Гус думав розірвать Окови адови!.. і диво, Святеє диво показать Очам незрящим [незрячим] (ІІІевч., I, 1963, 263); І встане велетень з землі, розправить руки грізні, і вмить розірве на собі усі дроти залізні (Л. Укр., І, 1951, 460).

I. Розривати, ва́ю, єш, сов. в. розірвати, ву, веш, гл. Разрывать разорвать. Черепаха знає, де єсть розрив-трава: як обгородити її гніздо, то вона сим зіллям зараз розриває. Чуб. І. 66. А вовчик сіресенький воли розірвав. Чуб. V. 308. Розірвали моє серце на дві половині. Чуб. V. 308. Шлюбу не розірве: казав бо при вінчанні, що не покину її аж до смерти. Кв.

II. Розривати, ва́ю, єш, сов. в. розрити, рию, єш, гл. Разрывать, разрыть, раскапывать, раскопать.

Ілюстрації

Джерела та література

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.
Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. - 1728 с.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 559.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 55.

Зовнішні посилання

http://ukrlit.org/slovnyk/hrinchenko_slovar_ukrainskoi_movy

http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh