Розігнати

Розігнати, -ся. См. Розганяти, -ся.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови

РОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і РОЗГО́НИТИ, ню, ниш, недок., РОЗІГНА́ТИ, розжену́, розжене́ш, док., перех.

1. Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в різні боки. Сам вибігав [Піхтір] із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас., І, 1959, 164); — Здається, ми розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев до Олесі (Н.-Лев., III, 1956, 148); Комарі тучами висіли над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була в цю ніч заборона (Гончар, II, 1959, 316); // розм. Звільняти з роботи, служби (всіх або багатьох). [Бережний:] Ружевський — людина з європейською освітою, яка непогано керує науковою лінією. Коли в нього є помилки, їх треба виправляти, а не розганяти культурні кадри! (Мик., І, 1957, 395); // перен., розм. Ліквідувати, розпускати яку-небудь організацію, установу, збори і т. ін. Цар розігнав першу Думу, під час якої почала знову розвиватися боротьба народу, але не посмів відразу змінити виборчий закон (Ленін, 19, 1971, 398); [Комісар:]Засідання делегатів закриваю. Розійдись! [Нагар:] Нас вибрали від кораблів, і ніхто нас не розжене(Корн., І, 1955, 31). .

2. Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися (туман, темряву, хмару і т. ін.). Вітер повіває, хмару розганяє (Чуб., V, 1874, 814); У сінях було темно, лише через шпари дверей падало світло й розганяло темряву (Кобр., Вибр., 1954, 126); Свіжий весняний вітер розігнав гнітючу задуху (Цюпа, Назустріч.., 1958, 7); Чорногорські вітри розігнали мряку й відкрили людським очам блакитне небо(Гжицький, Опришки, 1962, 29); // перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви, переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння і т. ін.). Все ж любов та свята — неземним огорта Мою душу і сум розганяє (Манж., Тв., 1955, 143); Схилилась [жінка] низько-низько, і я не знав — плаче вона чи розганяє жаль свій пекучий? (Ірчан, II, 1958, 171); Уляна — хоч зараз під вінець, рада батька-матір кинуть, аби з ним, з своїм милим, розгонити його тугу, веселити його очі ясні (Мирний, І, 1954, 301);Петро сидів тихо, щоби йому [Грицеві] тих мрій не розігнати (Март., Тв., 1954, 86); Надія здригнулась. Несподіваний чужий голос розігнав приємні видіння (Баш, Надія, 1960, 13).

3. Поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь. Голуб голуба ганяє — Вітер крила повертає І не пані — шестірня Камінь крутить, розганя (Гл., Вибр., 1951, 220); — Ану, сідайте, я розжену санчата! — промовив він, підходячи до дівчат… (Вас., І, 1959, 160). Розганя́ти (розго́нити, розігна́ти) кров — прискорювати кровообіг. Той притупцьовує на місці, той, розганяючи в собі кров, б’є-махає руками, неначе крильми (Гончар, II, 1959, 423).

4. Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки. Спритно, розганяючи руками брудні нафтові плями біля берега, хлопчаки пливли в море, на чисті зелені хвилі (Донч., II, 1956, 86).

5. розм. Збільшувати, розширювати що-небудь. Карпо Цар розганяв власне господарство вшир, захопив добрий шмат городу до присадибної ділянки (Ю. Янов., Мир, 1956, 108); // безос. —Справді, розігнало тебе, — покосилась на неї Вутанька, — мов куркуленчиху яку-небудь з хуторів(Гончар, II, 1959, 258); Розігнало щоки.

Тлумачний словник української мови

розганяти

-яю, -яєш і розгонити, -ню, -ниш, недок., розігнати, розжену, розженеш, док., перех. 1) Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в різні боки. || розм. Звільняти з роботи, служби (всіх чи багатьох). || перен., розм. Ліквідувати, розпускати яку-небудь організацію, установу, збори і т. ін. 2) Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися (туман, темряву, хмару і т. ін.). ||перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви, переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння і т. ін.). 3) Поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь. Розганяти кров. 4) Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки. 5) розм. Збільшувати, розширювати що-небудь. Розігнати текст.

Ілюстрації

Джерела та література

1. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 645.

2. Тлумачний словник української мови. Івченко А. О. – Харків: Фоліо, 2000. – 540 с.