Розум

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Ро́зум, -му, м. 1) Разумъ, умъ. Не штука наука, а штука розум. Ном. № 603. Людей слухай, а свій розум май. Ном. Дурний ро́зум. Глупость. Дурний розум у тобі. Мет. З дурного ро́зуму. По глупости. Брати на розум. Замѣчать, принимать къ свѣдѣнію. Бери, Петре, на розум. Ном. № 6076. На ро́зум навести. Навести на умъ, научить, посовѣтовать, растолковать. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. З ро́зуму звести. Обмануть, одурачить, сбить съ толку. Як питається, так на розум наведи, а як не питається, так і з того розуму зведи. Ном. № 3311. Навчати ро́зуму, навчати на ро́зум. Наставлять. Я її розуму навчала і добра її гляділа. МВ. II. 19. Почну на добрий розум навчати як умію, так і навчаю. МВ. II. 9. До ро́зуму приймати. Внимательно слушать. До ро́зуму дійти. Поумнѣть, съ возрастомъ поумнѣть. Яка ще з нею мова? вона ще дурна, нехай перше розуму дійде. МВ. II. 36. До ро́зуму довести. Воспитать, вскормить. Не той тато, що сплодив, а тощ що до розуму довів. Ном. № 7236. Держа́ти розум в голові́. Быть благоразумнымъ. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовонці, держи розум та ум добрий в своїй головонці. Чуб. V. 62. Добрати ро́зуму. Взять въ толкъ, сообразить, придумать. Мати сина зродила, не добрала розуму та в салдати оддала. Чуб. V. 1008. В ро́зум прийти. Образумиться. Не сповна ро́зуму. Не въ полномъ умѣ. Моя жінка не сповна розуму, то вона і чого на світі нема наговорить. Рудч. Ск. І. 187. Перевестися на чий ро́зум. Держать чью руку, дѣлать все по чьему указанію. Поки не брав дочки в Солов’їхи, був чоловік, як чоловік, а тепер зовсім перевівся на Палажчин розум. Левиц. Пов. 343. Спасти на ро́зум. Прійти на умъ. Нікому така думка не спала на розум. Кв. II. 286. Піти, ходити до голови по розум. Думать, подумать, обращаться къ доводамъ ума. Чи він у барвінку купаний, що так дівчат чарує? Коли вже на правду йде, то й мені він чи одну нічку снився. Вже я ходилаходила до голови по розум, поки схаменулася. МВ. II. 157. 2) Смыслъ. Силкувався Якимко постерегти розум тієї чудної для українця мови. Левиц. І. 244. Ум. Розумець, розумок, розумочок, розумонько. Чуб. V. 347. Був мужиком, тепер паную і трохи розумцю набравсь. Алв. 7.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

РО́ЗУМ, у, чол.

1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. Розум — скарб людини (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 318); Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор..? (Леся Українка, VIII, 1965, 245); [Ханенко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Іван Франко, XIII, 1954, 364); Народ вірить у те, що поступиться природа перед розумом людським, перед людською енергією... (Остап Вишня, День.., 1950, 12); Розум і почуття людини невіддільні одне від одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики не можна розглядати без зв'язку з емоціональною (Комуніст України, 6, 1967, 68);
// з означ. Певний склад, характер мислення. — Ой, Іване,.. Хіба в тебе розум дівочий, що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім], не подумав (Марко Вовчок, I, 1955, 26); Це був актор [М. Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного аналітичного розуму (Збірник про Кропивницького, 1955, 324); В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком постав у його голові (Юрій Яновський, II, 1958, 253); Партійна організація оточує увагою й піклуванням новаторів виробництва, людей допитливого розуму (Комуніст України, 12, 1963, 63); // Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. Коли б той розум наперед, що потім! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 320); Якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі! (Степан Руданський, Тв., 1956, 143); — Щоб машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого (Панас Мирний, IV, 1955, 245); Недарма в народі кажуть: «Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітчизна, 4, 1967, 169).
♦ Бистрий на розум див. бистрий; Бідний на розум — те саме, що На розум небагатий хто (див. небагатий); Братися за розум див. братися; Взятися (узятися) за розум — почати жити, діяти розумно, як слід. [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. — Кого ж ти дожидаєшся? (Іван Котляревський, II, 1953, 20); Чіпка пішов, Грицько з Христею завели розмову про його.. — Молодий був, дурний, а постаршав, за розум узявся, — одказує Христя (Панас Мирний, I, 1949, 355); Виживати (вижити) з розуму див. виживати; Держати (мати) розум у (в) голові (голівоньці) — бути розсудливим, розважливим. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Гл.); Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (Нечуй-Левицький, II, 1956, 339); Добиратися до розуму див. добиратися 1; Добрати [до] розуму — те саме, що Добрати діла (ума, толку, глузду і т. ін.) (див. добирати). Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]? (Андрій Головко, II, 1957, 143); Добрий розум див. добрий; Добувати (добути, доскочити і т. ін.) розуму — те саме, що Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) (див. набиратися). Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу розуму добувати (Панас Мирний, I, 1949, 371); — Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Григорій Косинка, Новели, 1962, 93); Доводити (довести) до розуму: а) (кого) див. доводити; б) (що) те саме, що Доводити (довести) до пуття (до ладу) (див. доводити). — Не скупись, Овраме, — пристає Лушня: — ми тобі його [жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Панас Мирний, I, 1949, 267); [До] розуму доходити (дійти) див. доходити; [До] розуму по доходити див. по доходити; Доходити (дійти) своїм (власним) розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь. Карпо Свербивус.. дивився на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм розумом (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 344); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки свої докласти (Вечірній Київ, 2.XII 1971, 2); Дурний розум див. дурний; Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін. — Ти своїм розумом живеш?.. Але як? — закричав старий і сердито заворушив бородою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 76); — Нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (Андрій Головко, II, 1957, 502); З великого розуму, ірон, — необдумано, нерозумно; З дурного розуму див. дурний; З розумом: а) розумно, як слід (жити, робити і т. ін.). З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864, № 11455); — З Глибокої Долини теж є нам чому повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така, братця, — що ждати треба ворога не тільки з-за горба із степу, а з-за кожного рогу (Андрій Головко, II, 1957, 328); б) (хто) тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 25); в) (що) такий, як треба, як належить. — 3 розумом фата! — тріумфував Йон і ігриступивсь ближче до дівчини (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 235); Зростати розумом див. зростати; [І] розуму не стає (не стало, не стане) у кого — не вистачав (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань, уміння, здібностей. — Іди, тебе обрали на кошового!.. — Та в мене і розуму не стане на таке діло, — відступив трохи Кирдяга (Олександр Довженко, I, 1958, 234); Короткий розум див. короткий; Курячий розум — те саме, що Короткий розум (див. короткий). [Харитошка:] Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух.. [Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 436); Макітра розуму див. макітра; Мати свій розум — жити, діяти самостійно, дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь. Людей питай, а свій розум май (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 322); Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) див. набиратися; Наводити (навести) на розум див. наводити; Навчати добру і розуму див. добро; На розум кволий див. кволий; На розум навертати див. навертати; На розум небагатий див. небагатий; Наставляти (наставити) на [добрий] розум див. наставляти2; Не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь. Не з її розумом, тонким та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої волі... (Панас Мирний, I, 1949, 399); Не повно розуму у кого — те саме, що Несповна розуму (див. несповна); Несповна розуму див. несповна; Питати розуму див. питати; Питатися чужого розуму — звертатися до кого-небудь за настановою, порадою, як жити, діяти і т. ін. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 321); Повертати (повернути) [своїм] розумом див. повертати 1; Прикласти (приложити) розум — зрозуміти, збагнути. Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 285); Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі й робити! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 217); Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум (Олександр Корнійчук, Калин. гай, 1950, 43); Приходити (прийти) до розуму див. приходити; Розуми поїсти див. поїдати; Розумом високий хто — хтось дуже розумний. — Гордий, пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 166); Розумом зрілий хто — хтось має великий життєвий досвід; мудрий. Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом зрілий і віком (Микола Зеров, Вибр., 1966, 325); Розуму випитувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь галузі. — А ще як, Василинко, можна взяти добрий взяток [меду]?.. — Дядю, а ви не смієтесь з мене? Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте? — прокидається в дівчинки недовіра (Михайло Стельмах, II, 1962, 79); Розуму вчитися (учитися) — набиратися досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 214); Розуму не позичати кому — хто-небудь дуже розумний, тямущий. — Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Спиридон Добровольський, Очак. розмир, 1965, 406); Розуму палата див. палата; Розуму (уму-розуму) вчити (учити) кого — давати кому-небудь настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи інших обставин. Марта ще молода; ще Марту треба розуму вчить (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); Хівря з серця почала Цаталцю бити — уму-розуму вчити, щоб мовчала,.. не в своє діло не лізла (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 113); Своїм розумом — самостійно. — Зметикуй своїм розумом: робітник тепер — господар життя М. Ю. Тарн., День.., 1963, 5); Старий (старечий) розум — здатність мислення і пізнання, як у старої людини. Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 320); Темний розум — здатність мислити, характерна для неосвіченої або розумово обмеженої людини. Тітки пороззявляли роти. Вони полякались, В них розум був такий темний, як і в сільських бабів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 68).

2. Те саме, що мислення 1. Розум.. є мисленням, яке свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними принципами, певним баченням світу (Наука і життя, 7, 1971, 40); Активність розуму слід розглядати як органічний, нерозривний зв'язок його з цілеспрямованою діяльністю людини, з працею, з виробничими процесами (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 404); Білява людина,.. схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 280); [Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів я, велике напруження розуму і серця потрібне (Олександр Корнійчук, I, 1955, 230); // Нормальний стан мислення, психіки людини. А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай!..» І розум в голові покривсь чудним туманом... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 142); В його карих очах світився розум, в погляді промайнула тяма (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 268); Як мандрівник, що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки.. Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння (Юрій Яновський, II, 1958, 143); // перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. Хоч він і говорив, що у нього все сім раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та несподіванок (Андрій Головко, II, 1957, 567); — Заспокойтеся. Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність за долю людей (Юрій Яновський, I, 1954, 200); // розм. Інстинкт тварини; // розм. Норов, характер поведінки тварини. Наче нитка в'ється [дорога] понад кручі.. Кінь гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій розум (Іван Франко, XIII, 1954, 331). ♦ Брати (взяти, узяти) розумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін. — А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати [гетьманувати] (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 56); Брати (взяти, узяти) [собі] на розум — мати на увазі, усвідомлювати, запам'ятовувати. [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люде вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми, довідуються і записують у книги (Марко Кропивницький, III, 1959, 211); Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 473); Втрачати (втратити, губити, загубити, погубити, стратити, тратити, утратити і т. ін.) розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним. Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Юрій Яновський, II, 1954, 162); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 41); — Вона стратила розум, збожеволіла, — загомоніли молодиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 359); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка, II, 1951, 28); Глузд за розум завернув див. глузд; Заднім розумом жити див. задній; Зайти за розум див. заходити; Замутити розум див. замутити; Затемнювати (затемнити) розум див. затемнювати; Затоплювати (затопляти, затопити) розум у чарці (горілці) див. затоплювати 2; Затуманювати (затуманити) розум див. затуманювати; Зашити розум див. зашивати; Збивати (збити) з розуму див. збивати; Звихнутий розумом (з розуму) див. звихнутий; Звихнутися розумом (з розуму) див. звихнутися; Зводити (звести) з розуму див. зводити; Здоровий розум — те саме, що Здоровий глузд (див. глузд). Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання народної творчості» (Максим Рильський, III, 1956, 142); Май розум! — уживається у знач. спонукання до мислення. Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою.. — Е, май розум! — гукає Хома, розважаючи всю роту, — куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? (Олесь Гончар, III, 1959, 54); Не вашого (твого, його і т. ін.) розуму діло див. діло; [Не] при [своєму (своїм, доброму і т. ін.)] розумі — (не) в нормальному психічному стані. [Матушка гуменя:] Що то старий чоловік, що то при розумі доброму (Панас Мирний, V, 1955, 110); Він тоді був не при своєму розумі (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 282); — Це дурний Тодосик, — догадався дід. — Від народження не при своєму розумі (Олесь Донченко, VI, 1957, 61); Паморочити розум див. паморочити; Повертати (повернути) [своїм] розумом див. повертати 1; Позбутися розуму див. позбуватися 1; Позводити з розуму див. позводити; Приходити (прийти) на розум див. приходити; Рішатися (рішитися) розуму див. рішатися; Розкидати (розкинути) розумом див. розкидати 2; Розум бог (господь, страх і т. ін.) відбирає (одібрав, відняв і т. ін.) кому; Розум десь дівся (одібрало і т. ін.) у кого, кому — хто-небудь втратив здатність нормально, логічно мислити. [Євдокія Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, яку чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся? (Нечуй-Левицький, IX, 1967, 222); Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара не боявся нічого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 97); Розум тьмариться (тьмарився, потьмарився, гасне, мутиться, туманіє і т. ін.) кому, у кого; Розум потьмарило (помутило) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (Михайло Стельмах, II, 1962, 211); Стис мені серце холод льодовий,.. розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка, IV, 1954, 118); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють... (Панас Мирний, I, 1949, 363); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Борис Грінченко, II, 1963, 445); Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 315); Спадати (спасти) на розум кому — те саме, що Приходити (прийти) на розум кому (див. приходити). Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 400); Спадати (спасти, сплисти і т. ін.) з розуму — збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 6); [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Іван Франко, IX, 1952, 388); Стратитися розуму; Стерятися розумом — збожеволіти. Боронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 45); Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерлеся розумом (Ірина Вільде, III, 1968, 225); Сходити (зійти) з розуму див. сходити; Чи ти (він, вона) при [в (не в) своєму (своїм)] розумі (розумові)?; Чи ти (він, вона) сповна розуму (з розумом)? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. [Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний, V, 1955, 93); [Мальванов:] Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Іван Кочерга, II, 1956, 47); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула з його рук (Михайло Стельмах, I, 1962, 536); — Опам'ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 302); «Отак, боса, в опорках?» Давид занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо на піч» (Андрій Головко, II, 1957, 181).

3. розм. Зміст, значення чого-небудь. Невже не можна краще писати?.. А то — поки того розуму добереш — то й голову затуманиш (Панас Мирний, V, 1955, 377); // Доцільність, сенс у чому-небудь. Бесіди багато, а розуму мало (Номис, 1864, № 13028); Який тут розум — землю рить Та розкидать пашню без діла? (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 29).

4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Нечуй-Левицький, III, 1956, 308); Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 416); В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Комуніст України, 2, 1970, 9)[1].

Ро́зум — здатність людини мислити, відображати і пізнавати речовий світ, а також її загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань; кажуть: «Розум — скарб людини», «Бачить око далеко, а розум ще дальше», «Нічому не дивуватися — ознака великого розуму»; також іронічно: «Борода велика, а розуму мало», «Довгий волос — розум короткий»; слово за значенням багато в чому перетинається з поняттям му́дрість (відповідно розу́мний/му́дрий на про¬тивагу дурни́й–ду́рень): «Кому біда докучить, то й розуму научить», «Виріс, та розуму не виніс», «Не штука наука, а штука розум», «Розумний всякому дає лад», «Розумний іде вперед і оглядається назад», «Розумний розсудить, а дурень осудить»; також у деяких усталених сполуках маємо поєднання обох понять в одному вислові (дурни́й ро́зум — дурість; з дурно́го ро́зуму — по-дурному). Людей питай, а свій розум май (прислів’я); Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (прислів’я); фразеологізми: не по́вно ро́зуму, неспо́вна ро́зуму — про розумово ненормальну, божевільну людину; макі́тра ро́зуму — про дуже розумну людину; ма́ти свій розум — жити, діяти самостійно, дотримуючись своїх поглядів на життя; пита́ти[ся] чужо́го ро́зуму — звертатися за порадою до кого-не-будь, як жити, діяти [2].

Ілюстрації

Розум.jpg Розум (1).jpeg Розум (2).jpg

Медіа

Див. також

Приказки та прислів’я
Хто людей питає, той і розум має.

Розумного пошли — одне слово скажи,
Дурня пошли — три скажи та й сам
За ним піди.

Розумному натяк, дурному кийок.

Розумний слова побоїться,
А дурневі й батіг не допоможе.

Розумний не подивує, а дурний
Не побачить.

Розуму не позичиш.
Розуму за гроші не купиш.

Золото без розуму — болото.

І сила перед розумом никне.

Хто розуму не має, тому й коваль не вкує.

Борода не робить чоловіка мудрим.

Маєш голову, май же й розум.

До булави треба голови.

Розумний птах шкодує пір'я,
Мудра людина шкодує слова.

Розумний не той, хто багато говорить,
А той, хто багато знає.

Українська народна казка
Розум та щастя
Ішли собі десь розум та щастя та й засперечались. Розум каже, що він сильніший, а щастя, що воно. Сперечалися вони, сперечалися та й розійшлися. Щастя пішло в ліс, а розум пішов та вліз одному хлопцеві у голову. От віддав батько того хлопця у шевці. Побув він у шевцях з тиждень, уже всьому й навчився.
— Оддайте, — каже, — тату, ще чому другому вчитись.
Віддав його батько у кравці. Він і там чи й побув з тиждень, усе зумів, і кроїти, і пошити. Тоді віддав його батько вчитися ще годинники робити. Він і того скоро навчився. От раз його хазяїн від’їжджає (а він вже на жалуванні служив) та й наказує хлопцеві, щоб він, поки той вернеться, зробив 100 годинників, а зостанеться матеріал, то хай і собі зробить. Заходився хлопець, живо годинники робить. А собі вигадав та такий утнув, що у двадцять п’ять років тільки раз і заводиться. Як завів, то і ключ усередині заховав і зачинив там. Приїхав хазяїн, а робота виконана. Забрав він тії годинники та й повіз на ярмарок, хлопця з собою взяв. Продав хлопець свій годинник самому цареві, а сам поїхав у далекі краї. Минуло двадцять п’ять років. Годинник зупинився. Король послав за майстром, але той не зміг полагодити. Розійшлася світом вістка про незвичайний годинник. Почув її хлопець, прийшов, упізнав свого годинника, дістав ключа і знову завів годинника.
Сподобалася королю кмітливість його. Каже він:
— Живи у мене. Дам тобі світлицю, служників.
Той і погодився. От одного разу від’їжджає король з палацу й наказує хлопцеві:
— Можеш по всьому палаці ходити, але не йди у підвал.
Сказав і поїхав. А в тому підвалі була потаємна кімната, де була замурована королівна. Її туди сам король замурував, щоб позаочі сватали. До кого вона заговорить через віконце, той і стане її чоловіком. Багато королів, принців га вельмож намагалися розговорити царівну, та все марно. Мовчить, мов води в рот набрала. Завела цікавість до тієї кімнати й хлопця. Біля дверей кімнати стояв столик, а на столі свічечка горіла. Він і говорить до свічі:
— Здрастуй, свіча!
— Здрастуй, майстер! — сам собі відповідає.
А королівна почула за стіною та й собі каже:
— Так, так, так.
— Та це я давно знаю, що так, так, так. А от як нас було троє, один швець, другий — кравець, а третій — майстер, та й пішли у ліс. Аж стоїть пень. Майстер заходився та й зробив з нього чоловіка, кравець одежу пошив, а швець взув.
А вона за стіною:
— Так, так, так.
Як дала ото вона згоду, він і пішов собі. А на дверях там була табличка, що як ото вона скаже хоч слово, зараз на табличці само і запишеться. От вельможі побачили, що вона дала згоду майстрові, а їм відмовила, то й вирішили вбити його.
Побачив розум, що горе, вискочив та й побіг до лісу щастя шукати. Знайшов та й просить:
— Ходімо зі мною, бо людині крім розуму потрібне ще й щастя.
Погодилося щастя. А тут до замку повернувся король. Відкрив кімнату, випустив королівну, а майстра взяв за зятя.

Джерела та література

1. Академічний тлумачний словник української мови (1970—1980). [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://sum.in.ua/s/Rozum
2. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 508.

Зовнішні посилання

Народна казка «Не силою, а розумом»