Розвалити

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Розвалити, -ся. См. Розвалювати, -ся. РОЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВАЛИ́ТИ, валю, валиш і діал. РОЗВАЛЯ́ТИ, яю, яєш, док., перех.

  • 1. Руйнувати, ламати що-небудь. Старий Мафтей.. ухопив сокиру і почав каглу розвалювати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 100); — Розваляла їм комин, і черінь, і припічок: нехай собі вибираються, про мене, хоч на вигон (Нечуй-Левицький, II, 1956, 21); Вишка височезна: коли розгулявся дужий вітер, її стало аж розхитувати, і була загроза, що впаде й хату бабі розвалить (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 91).
  • 2. перен. Приводити до стану повного розпаду, розладу, занепаду. — Розвалює він вашу бригаду.. Оточує себе «слабаками», щоб на цьому тлі сяяти, мов ясне сонечко (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 36); Мета білогвардійців — розвалити, дезорганізувати тили Червоної Армії (Василь Еллан, II, 1958, 250); — А ви що тут розвели? Один боїться колгоспним ледарям на горло наступити, трудову дисципліну в колгоспі розвалив, другий з циганами воює, вогонь у печах заливає. Теж мені вояки... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 105).
  • 3. розм. Розділяти на частини; роз'єднувати. Сказали [хлопи] і юрмою посунули до виходу, розвалюючи, мов таран, панське стовпище в проході і в дверях (Петро Колесник, Терен.., 1959, 170);

// Розсікати, розрубувати що-небудь (перев. голову) чимсь гострим або важким. Поганенька нивка дорожче важить, аніж людське життя: за плугом зачеплену межу брат братові голову розвалює (Михайло Стельмах, II, 1962, 231); — Тільки писнеш, тільки крикнеш, так тобі цією сокирою й розвалю голову (Борис Грінченко, II, 1963, 408). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 623.

Ілюстрації

Розвалити.jpg Розвалити1.jpg