Рогожа

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Рого́жа, -жі, ж. Рогожа. Чуб. II. 118. Милого ложа міх да рогожа, то мені постіль гожа. Чуб. V. 21. Ум. Рого́жка.

Сучасні словники

РОГО́ЖА, і, ж. (зменшене — рогі́жка, рого́жка)

1. Цупка плетена з личаних стрічок тканина для упаковування або накривання чого-небудь; Проїхали сани, накриті рогожею, з-під котрої червоніли коров’ячі туші. То везли до яток м’ясо на продаж (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 117); Тиждень промайнув як один день. З ранку до ночі Шевченко пиляв і стругав, збивав ящики, щось пакував або зашивав у рогожу (Тулуб, В степу.., 1964, 191); З кори лип виготовляють рогожі, мотузки та малярні щітки (Стол.-буд. справа, 1957, 9); так само зветься груба, перев. по­лотняна, матерія з шашковим пе­реплетенням ниток; у сільському побуті уживалася як декоратив­на; символізує крайню бідність, як у чумацькій пісні: «Ой ви, чума­ченьки, славні бурлаченьки, ви хлопці вгожі! Робіть тому чумакові (що від роду відбився) домовину з рогожі». На козаку і рогожа приго­жа (приказка); Завернули його у тую рогожу Та й спустили Івана У ту яму (Т. Шевченко); Своя рогіж­ка красніша від чужого килима (приказка).

Ілюстрації

ROGOZA4587.jpg Rogozha18.jpg




Зовнішні посилання