Реченець

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

РЕЧЕНЕ́ЦЬ, нця́ ч. Термін, строк (крайній, останній). Реченець умовленої сплати вже минув (Фр., VII, 1951, 115); Буває, наприклад, і так, що хтось позичить кому гроші, а той не має заплатити чим на реченець, от і продають землю… (Коцюб., І, 1955, 112); Надійшов реченець виїзду до війська (Ков., Світ.., 1960, 68).

Сучасні словники

«ВЕЛИКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ». — "Перун", 2005

Реченець, -нця́, ч., заст. Строк

«ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ». 2005

Реченець| речене́ць, іменник чоловічого роду — строк.

«СЛОВНИК СИНОНІМІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ». 2014

Термін (відтинок часу, визначений, установлений для чогось): строк, реченець.

Ілюстрації

Реченець.jpg Реченець 2.jpeg

Медіа