Пукати
Пукати, -каю, -єш, гл. 1) Стучать. 2) Лопать, трескать, хлопать. Те крутилось і тріщало, а те пукало й гуло. Стор. МПр. 87. 3) Лопаться, растрескиваться. Коли пукає акация, належиться сіяти кукурузи. ЕЗ. V. 246.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПУ́КАТИ, аю, аєш, недок., ПУ́КНУТИ і ПУ́КТИ, кну, кнеш, док., діал.
1. Лопатися, тріскатися. Озимина зеленіла пишно, і пупчики на деревах пукали (Ольга Кобилянська, II, 1956, 142); Пукла шибка (Словник Грінченка); І чого ти, серце моє, тремтиш як листок на вітрі? І чому ти, серце моє, не пукнеш? (Василь Стефаник, II, 1953, 40).
♦ Пукати від сміху — дуже сміятися. Співаночок таких вимудрує [Яків], що пукати від сміху (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 114).
2. Стукати. Кричить баба, репетує, Пукає в вікно (Степан Руданський, Тв., 1959, 174); Ой піду я під віконце, пукну (Словник Грінченка).
3. Стріляти. Чи там пукне з пістоля, а ми вже думаємо: з пушок палять, і вже вбито кого-небудь (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 389);
// Ляскати. Гукали на Івана од хати, але він того не слухав, збирав малини, пукав з листочків (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 307).
Ілюстрації
|
|
|
