Присяжнюк Алла (Аліда) Іванівна/Книга пам'яті

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Присяжнюк Алла (Аліда) Іванівна





Роки життя

04.02.1940 – 15.02.2012

Біографія

Присяжнюк Алла (Аліда) Іванівна – колишній директор Університетського коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка , радник ректора Київського університету імені Бориса Грінченка, заслужений вчитель України, кавалер орденів «Дружби народів» та «Княгині Ольги» III ступеня

  • Народившись в Краснодарському краї (Росія), розпочала свій трудовий шлях у 1957 році на комбінаті №512 у м. Києві.
  • Вже через декілька років була зарахована на навчання до Київського педагогічного інституту ім. О.Горького на педагогічний факультет, який закінчила у 1966 році.
  • Стартом її педагогічної діяльності стала посада старшої вожатої, а згодом вчительки початкових класів середньої школи №99 м. Києва.
  • З 1968 року була переведена в Дарницький Будинок піонерів, потім – Київський обком комсомолу України.
  • У 1978 році закінчила Київський торгівельно-економічний інститут, а з 1988 року – працювала секретарем Дніпровського райкому Компартії України м. Києва.
  • Але за покликанням Алла Іванівна завжди залишалася педагогом. Починаючи з 1988 року майже чверть століття вона віддала роботі на посаді директора Київського міського педагогічного коледжу, який у 2007 році ввійшов до структури Київського університету імені Бориса Грінченка.

Висококваліфікований педагог, досвідчений, ініціативний керівник і організатор, у своєму колективі вона створила атмосферу творчого співробітництва, довіри й взаєморозуміння. Завжди підтримувала ініціативу та творчий пошук викладачів і студентів, брала активну участь у впровадженні інноваційних технологій у підготовку майбутніх учителів. За підтримки колективу Алла Іванівна створила чітку систему навчальної та позанавчальної роботи зі студентами, яка формує особистість конкурентоспроможного фахівця. Великого значення наша незабутня колега надавала й соціальній роботі, у центрі її уваги був кожний студент, кожний викладач. Щира, чуйна людина, яскрава та непересічна особистість, професіонал високого рівня, Алла Іванівна Присяжнюк користувалася великою повагою студентів і колег, викликаючи у них захоплення та бажання вчитися у цієї прекрасної Людини.

Здобутки

Алла Іванівна Присяжнюк була членом редакційної колегії науково-методичного журналу «Початкова школа». Її авторству належать публікації в науково-методичній пресі, нею створено орфографічний словник для молодших школярів «У світі орфограм», вона була рецензентом методичних посібників та підручників для початкової школи.

Нагороди

  • Заслужений вчитель України,
  • Відмінник народної та столичної освіти,
  • Кавалер орденів "Дружби народів" та "Княгині Ольги ІІІ ступеня",
  • Медалі А.С. Макаренка, Бориса Грінченка, "20 років незалежності України", нагрудні знаки.

Спогади

Гейхман Зоя Леонідівна, заступник директора з навчально-методичної роботи Університетського коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка: Гадаю всі, хто знав Аллу Іванівну, погодяться, що жінка ця мала виняткову харизму. Красива, сильна, самодостатня, вона випромінювала енергію та оптимізм, була ефективним менеджером, тонким психологом, справжнім лідером. Її перша зустріч з колективом коледжу – тоді Київського міського педучилища №3- відбулася в січні 1988 року. Пригадую, як розповідала про неї сама Алла Іванівна: “Анатолій Іванович (Тимчик А.І.- начальник Головного управління освіти м. Києва) заздалегідь не попередив мене, що їдемо до педучилища, тому я не встигла продумати свій виступ. Приїхали. Вийшла на сцену. В залі багато людей. Очі серйозні, насторожені. Хто ти така, думають, чого від тебе чекати. І тоді я, не роздумуючи довго, сказала:” Якщо в радості покличете, прийду з задоволенням, а як біда трапиться - поруч буду завжди!” Все життя Алли Іванівни люди були для неї найважливішим пріоритетом. Вона уміла слухати і чути. Її зацікавленість у справах, в житті кожного з членів колективу була непідробною, поради мудрими, а допомога вчасною і безкорисливою. Алла Іванівна дбала про те, щоб у колективі були дружні, приязні стосунки, панували повага та взаєморозуміння. У 2007 році відбулася подія, яка ще раз довела її високий професіоналізм керівника. Йдеться про рішення Київради об’єднати три київські педколеджі під егідою Педагогічного університету Грінченка. Це була серйозна реорганізація. Належало об’єднати в один три самостійні, успішні, знані в Україні заклади. Але завдяки організаторському таланту, людяності та досвіду Алли Іванівни новий колектив запрацював відразу злагоджено й чітко. Жодного збою, жодного непорозуміння, жодного поділу на своїх та чужих. Колектив прийняв до своєї родини нових викладачів, нових студентів і став ще більш потужним та монолітним. Так народився Університетський коледж, який очолила Алла Іванівна. Алла Іванівна дбала не лише про колектив коледжу, а й про мешканців району. В неспокійні й незатишні 90-ті зуміла за допомогою благодійних організацій налагодити гаряче харчування для самотніх літніх людей, а для малозабезпечених та багатодітних – постачання одягу. Але головна її увага, людини і керівника, була зосереджена на студентах. Ще задовго до появи у нашій професійній лексиці поняття студентоцентризм вона сповідувала його, всіляко підтримуючи, плекаючи й заохочуючи своїх вихованців. Бачила в кожному з них особистість. Напевне тому, до останньої можливості боролася за студентів, які не справлялися з навчанням або через якісь обставини,як вона казала, сходили з лижні. Говорила колегам: “Ну що? Може дамо ще один останній шанс? Не на сніг же його(її) виганяти!” Завжди знаходила час для спілкування зі студентами. Заходила в аудиторії, а іноді запрошувала групи до себе в кабінет. Цікавилася їхнім життям, планами, колом читання, захопленнями, інколи розповідала про себе. Оповідачем А.І. була чудовим. У її розповідях як живі поставали рідні - мама, бабуся , шкільні подружки, односельці. Надовго в пам’яті слухачів лишалися їхні дотепи, жарти, повчальні, а інколи сумні історії життя. Студенти цінували ці години неформального спілкування з директором. Її манера, стиль взаємодії, виваженість могли б слугувати найкращими зразками майстер-класів з педагогіки. Алла Іванівна повною мірою усвідомлювала високу місію вчителя. Її кредо було – виховання любов’ю. Ось і про українську мову говорила, що в неї треба закохувати. Завжди як справжнє свято української мови проходили традиційні конкурси читців “Золотослов”. Алла Іванівна вважала, що кожному вчителю необхідно майстерно володіти словом, а ще спробувати себе як актора на сцені. Любов’ю до українського слова, мелосу були пронизані й щорічні фестивалі української пісні, де у вигляді театралізованого дійства кожна група представляла обраний ними твір. А ще треба не забути, що саме з ініціативи Алли Іванівни в коледжі до 130-ї річниці Б.Д.Грінченка відкрито було кабінет-музей видатного українського педагога, вченого, письменника. Пишу ці рядки та ловлю себе на думці, що слово спогади якось не дуже доречне, коли йдеться про Аллу Іванівну, бо згадують того, кого забули . А це навряд чи про неї. За своє нелегке, але чесне та гідне життя ця жінка пройшла через стільки людських доль, торкнулася стількох душ, що пам’ять про неї житиме ще довгі й довгі роки, а значить буде поруч й вона, надзвичайна Людина і справжній Вчитель.

Примітки