Потерча
Зміст
Словник Грінченка
Потерча, -чати, с. Дитя, умершее безъ крещенія. Потеб. III. 59. Ум. Потерчатко. Гн. І. 168.
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976.
ПОТЕРЧА́ , ати, сер., фольк., заст.
1. Дитина, що вмерла нехрещена. [Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Леся Українка, III, 1952, 218); Гойдаються пташенята в сонці на гіллі; гниють мої потерчата у сирій землі... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 83); * У порівняннях. В голову навіть просочуються думки про марність життя, але він відмахується од них, мов од потерчат (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 498).
2. зневажл. Загублена, або взагалі чужа дитина; приблуда. — А отсі голопуп'ята — то королівські діти? Тьфу, та й погані ж потерчата! (Іван Франко, IV, 1950, 67); // лайл. — Помалу ви, потерчата! — скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 186).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
потерча́та (одн. потерча́ = поторо́ча) —
1) у народних повір’ях — померлі нехре́щені ді́ти; живуть по озерах і болотах; можуть заманювати людей; ходять у темноті з каганчиками; у «Лісовій пісні» Лесі Українки: «Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи», «Потерчата озиваються жалібно, подібно до жаб’ячого кумкання»; також, літаючи над землею, вимагають «хреста», бо якщо не дістануть його, то підуть у пекло;
2) опудало; вживається також як лайливе слово.Перед ним стояла не Пріська, не вродлива молодиця, а якась потороча (Л. Яновська);
3) дух померлого, який нібито може привиджуватися людям; також персонаж народних казок, легенд; уживається як традиційне порівняння. Колись рабу Твоєму, Боже, ти в привидді глаголав (П. Куліш); Снилась мені моя мати, потороча уночі: в поторочі чорні очі і жупан на плечі(пісня);
Аналогії у інших народів
Вірування в душі нехрещених дітей перекликаються із віруваннями інших християнських народів. Приміром, греки вірили, що телонії — діти, померлі без хрещення, — живуть у ранкових туманах. Душі цих дітей літають над полями й луками барвистими метеликами, бджолами та іншими комахами, живлячись соком квітів. Матері курили ладаном перед образом Богородиці, щоб заспокоїти тіні своїх нещасних немовлят.
У росіян нехрещених дітей було заведено ховати у болоті: це відображало уявлення про потерчат як про демонічних істот, здатних нашкодити.
