Побіждати

Побіжда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. побіди́ти, -джу́, -ди́ш, глПобѣждать, побѣдить. Пан Хмельницький добре учинив: Польщу засмутив, Волощину побідив. Макс. ПОБІЖДАТИ, аю, аєш, недок., ПОБІДИТИ, джу, диш, док., перех., рідко.

1. Те саме, що перемагати 1. Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає, Шість тисяч турок-яничар побіждає (Українські народні думи.., 1955, 15); Ідуть [троянці], зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб повідить поспішно Або щоб трупом полягти (Іван Котляревський, I, 1952, 279); — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю. Множество [безліч] ляхів побідив. Хай же квітне вічно руська земля! (Олександр Довженко, I, 1958, 261).

2. перен. Здобувати перемогу над ким-, чим-небудь; переборювати когось, щось. Він повідить, порве шкарлющі [шкаралющі] пересуду (Іван Франко, X, 1954, 44); // Добиватися успіху в кого-небудь, завойовувати чиюсь любов, прихильність і т. ін. Їй здалося,.. що вона побідила й серце молодого панича (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 89).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 615. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}