Побігти

Побігти, -біжу, -жи́ш, гл. 1) Побѣжать. Ой побігла дівчинонька до ворожки просто. Нп. 2) Поѣхать. Наум зараз шатнувсь, наняв збіржаника і побігли що є духу з цілюрником додому. Кв.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ПОБІГТИ, біжу, біжиш, док. 1. Почати бігти в якому-небудь напрямку. Оришка побігла, ляпаючи босими ногами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 29); Сахно й Чіпаріу виплигнули з машини й побігли навпростець.. до кущів (Юрій Смолич, I, 1958, 52); Джмелик свиснув, ударив канчуком коня по крупу, кінь плигнув убік і побіг униз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 536); // розм. Швидко, спішно піти, сходити куди-небудь з якоюсь метою. — Я трохи полежу, а ти [Дмитрик] побіжи на місто та купи хліба... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Василь Маркович побіг за комісаром до сусіднього класу (Олександр Довженко, I, 1958, 296); // Почати тікати, відступати. Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (Іван Котляревський, I, 1952, 279); Він стояв там на той випадок, щоб до ноги вирубати чубенківців, коли ті побіжать під натиском замаскованої піхоти (Юрій Яновський, II, 1958, 220); * Образно. Він.. спать не зміг, сон геть побіг (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 11). ♦ Морозець побіг поза шкірою (по спині і т. ін.) див. морозець. 2. перен. Почати швидко рухатися (їхати, котитися і т. ін.) в якому-небудь напрямку. Сани легко побігли по в'їждженій дорозі; Автобуси побігли по мосту; Засварився дрючком Ларивон. Замахав. Тіні по стінах побігли (Микола Куліш, П'єси, 1960, 30); Того ж дня Хорст став до верстата. І коли заспівала, побігла з-під різця стружка, він зрозумів, що саме тут його справжня вітчизна (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 245); // Почати швидко нестися в повітрі (про хмари, дим і т. ін.). Місяць зійшов пізно,.. хмари раптом просвітлилися, задимились, ожили і побігли на захід (Михайло Стельмах, II, 1962, 199); Чути — зарипіли ворота в маєток — ковтнули юрбу і знов зарипіли. А по вулиці пил побіг сполоханий і ген за селом шмигнув. У бур'яни (Андрій Головко, I, 1957, 110); // Почати швидко проходити, мигтіти перед очима під час руху, їзди. Коли за вікном знову побігли поля, Вутанька обернулася до сусідки: — А ви ж від кого їдете [делегаткою]? — Я від робітниць кременчуцької махоркової фабрики (Олесь Гончар, II, 1959, 167); Мчить поїзд. Швидкий рух захоплює все навколо. Знялися з місця білі хати з вишневими садками, побігли назад телеграфні стовпи (Семен Журахович, Даша, 1961, 50); // Простягтися в далечінь довгою смугою, довгим рядом. Зеленою левадою побігла стежечка аж до ставка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40); І бачив [Давид] — пішли [дівчата] дорогою, що по ній стовпи телефонні вдалину побігли (Андрій Головко, II, 1957, 9); // З'явившись, почати швидко розходитися, поширюватись у якому-небудь напрямку. — Як ви на це дивитесь, пане сотнику? — побігли до самого підборіддя складки від вигнутого рота підполковника (Михайло Стельмах, II, 1962, 60). 3. Швидко змінити напрям руху, перебігти з одного предмета на інший (про очі, погляд). Зеленим яром.., котрим вони ішли купатися, побіг миттю його погляд (Панас Мирний, I, 1954, 257); Очі [художника] побігли по вазах і засохлих квітах у них (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346). ♦ Побігти очима (поглядом) — швидко перевести очі, погляд з одного предмета на інший. 4. перен. Потекти, политися. — А де мої брати тепер? Де брати? Чи живенькі? — Та сльози й побігли по її щасливому личеньку (Марко Вовчок, I, 1955, 322); В вічі глянув березень ясний, Усміхнувся не для всіх помітно, — І потік, побіг струмок брудний (Максим Рильський, I, 1960, 150). 5. перен., розм. Зашумувавши під час кипіння, почати виливатися через вінця посуду. — Чайник на плитці, я трохи прикрутила газ — не википить і не побіжить (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 394). 6. за кого і без додатка, розм. Узяти шлюб (про жінку); вийти заміж. — Дума, як багач, то так усяк і побіжить за нього... (Панас Мирний, III, 1954, 103).

Ілюстрації