Пиряти

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Пиря́ти, -ря́ю, -єш, гл. Ѣздить, сильно гоня лошадь. Побачив же він (мертв’як) мою коняку, як сів на неї, вже він нею пирявпиряв, пирявпиряв, аж як став, так вона і репнула. Мнж. 131.

Сучасні словники

ПИРЯТИ, яю, яєш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Носити, тягати важкі речі. Батько і син пиряли мішки мовчки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 148); Врешті Бурштейн помахом руки відіслав биндюжника геть, сів на стілець з таким змореним виглядом, наче він сам пиряв по кімнаті важку швейну машинку (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 131).

2. неперех., за ким. Швидко бігати; гасати. Бігає [Солоха] за собакою та все кричить: Лишка! Лишка! Собака й сюди й туди, — а вона пиряє за нею (Панас Мирний, I, 1954, 68). http://sum.in.ua/s/pyrjaty


{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}