Пелехатий

Пелехатий, -а, -е = Волохатий. Котл. Ен. V. 7. Гуси пелехаті. Грин. III. 89. Летить голуб коло хати сивий пелехатий. Чуб. V. 382. Кури пелехаті. Драг. 28. Кучерявий піч вимітає, пелехатий у піч заглядає. Грин. III. 472.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПЕЛЕХА́ТИЙ, а, е, розм. 1. Із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою шерстю (про тварину). Такий він [Грегор] був чорний та пелехатий, та страшний (Нечуй-Левицький, III, 1956, 267); // З довгими, густими ворсинками; волохатий. Як величезний пелехатий джміль, Гула на всенький берег пилорама (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 220); // Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну). У двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 229); Скачуть хлопці коло вогню, але щораз більше здалека, бо вже кільком пелехата чуприна так зашарчила, аж волосся покоружилося (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 145); Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно, задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 105); // Зробл. із шкіри з довгою, густою вовною (про одяг). Потерті сірячини й свитки, пелехаті, з овечих шкір, шапки і вицвілі хустки утворювали якусь темно-руду пляму на сірому витоптаному личаками снігу (Микола Олійник, Леся, 1960, 47). 2. перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину). Там, де гілка пелехата, Шишкарева тепла хата (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 39); Шелестітимуть тополі вздовж бетонних та асфальтованих смуг, до першої паморозі жеврітимуть пелехаті канни, обрамлені росянистими газонами (Радянська Україна, 9.III 1964, 2); Як лебідь по воді — між листям пелехатим У білім убранні ішла — не йшла — плила там Прегарна дівчина (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 76). 3. Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.). Як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг (Степан Васильченко, Вибр., 1944, 67); Пожежа!.. Від розпеченої землі дим потягнувся вгору, кидав від себе пелехату страхітливу тінь (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 83). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 114.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Пелехатий, -а, -е. = волохатий. Котл. Ен. V. 7. Гуси пелехаті. Грин. III. 89. Летить голуб коло хати сивий пелехатий. Чуб. V. 382. Кури пелехаті. Драг. 28. Кучерявий піч вимітає, пелехатий у піч заглядає. Грин. III. 472.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ПЕЛЕХА́ТИЙ, а, е, розм. 1. Із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою шерстю (про тварину). Такий він [Грегор] був чорний та пелехатий, та страшний (Н.-Лев., III, 1956, 267); // З довгими, густими ворсинками; волохатий. Як величезний пелехатий джміль, Гула на всенький берег пилорама (Вирган, В розп. літа, 1959, 220); // Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну). У двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (Коцюб., І, 1955, 229); Скачуть хлопці коло вогню, але щораз більше здалека, бо вже кільком пелехата чуприна так зашарчила, аж волосся покоружилося (Ков., Світ.., 1960, 145); Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно, задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 105); // Зробл. із шкіри з довгою, густою вовною (про одяг). Потерті сірячини й свитки, пелехаті, з овечих шкір, шапки і вицвілі хустки утворювали якусь темно-руду пляму на сірому витоптаному личаками снігу (М. Ол., Леся, 1960, 47). 2. перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину). Там, де гілка пелехата, Шишкарева тепла хата (Біл., Пташ. голоси, 1956, 39): Шелестітимуть тополі вздовж бетонних та асфальтованих смуг, до першої паморозі жеврітимуть пелехаті канни, обрамлені росянистими газонами (Рад. Укр., 9.III 1964, 2); Як лебідь по воді — між листям пелехатим У білім убранні ішла — не йшла — плила там Прегарна дівчина (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 76). 3. Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.). Як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг (Вас., Вибр., 1944, 67); Пожежа!.. Від розпеченої землі дим потягнувся вгору, кидав від себе пелехату страхітливу тінь (Хор., Ковила, 1960, 83). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 114. Пелехатий, а, е. = Волохатий. Котл. Ен. V. 7. Гуси пелехаті. Грин. III. 89. Летить голуб коло хати сивий пелехатий. Чуб. V. 382. Кури пелехаті. Драг. 28. Кучерявий піч вимітає, пелехатий у піч заглядає. Грин. III. 472. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 106.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

пелехатий -а, -е, розм. 1) Із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою шерстю (про тварину). || З довгими, густими ворсинками; волохатий. || Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну). || Зробл. зі шкури з довгою, густою вовною (про одяг). 2) перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину). 3) Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.).

Ілюстрації