Палко

Палко, нар. 1) Горюче, жарко. Дрова горять палко. 2) Вспыльчиво. 3) Пылко. ПА́ЛКО. Присл. до палкий. В згадках знову давнину тривожим, Як стрілись вперше з вчителем своїм, Бо серце вчителя на сонце схоже — Воно одне, а світить палко всім (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 17); Світ за очі прогнав мене батечко мій, Що тебе я кохала так палко... (Павло Грабовський, I, 1959, 486); [Молода циганка:] О, Земфіра вміє танцювать, співать, умів глянуть так ласкаво і палко, що граф одужає одразу! (Карпенко-Карий, II, 1960, 19); Наша партія палко вірила в соціалістичну революцію, сміливо йшла їй назустріч, невтомно готувала до неї робітничий клас і найбідніше селянство (Комуніст України, 12, 1966, 50); Комсомольські збори ще не починались... Розбившись на групи, комсомольці палко дебатують (Андрій Головко, Літа.., 1956, 70); Дніпро в багатьох форсували місцях! Події зростали навально і палко (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 312).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6