Ошийник

Ошийник, -ка, м. Подзатыльникъ. За кожним ступнем брав по парі ошийників, а тамті два, що вели, дали ще по одному, що аж носом запоров у сінці. Св. Л. 298.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОШИ́ЙНИК, а, чол. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (Олесь Донченко, VI, 1957, 203); Взявши собаку за ошийник, А пушку гордовито йде до приміщення (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 13). 2. розм., рідко. Те саме, що потиличник. Що зробить Робусинський ступінь, то його трах-трах по шияці; що другий ступінь зробить, то й знов два ошийника возьме [візьме] (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 203). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 837.

Словник української мови

ОШИЙНИК СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК.

ошийник - іменник, чоловічий рід, неістота, II відміна ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА називний ошийник ошийники родовий ошийника ошийників давальний ошийникові, ошийнику ошийникам знахідний ошийник ошийники орудний ошийником ошийниками місцевий на/у ошийнику на/у ошийниках кличний ошийнику ошийники

Ілюстрації