Он

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Он, нар. Вонъ, вотъ. Он глянь! Шевч. Он що, сестрице, я тобі скажу. Рудч. Ск. ІІ. 156. Так он з якої се причини. Ном. Он-о́н, он-он-о́н. Вонъ тамъ.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОН, част. 1. вказ. Уживається при вказуванні на що-небудь віддалене. Он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно (Тарас Шевченко, II, 1953, 230); Он зірка в небі пролетіла(Володимир Сосюра, II, 1958, 75); // Уживається при вказуванні на якийсь факт, подію, явище і т. ін. — Он торік умерла Катря Кравчиха — молоденька, як ягода, була, — озвалась чорнява... молодиця (Марко Вовчок, I, 1955, 155); Он чуєш, яке надворі схопилося! Гуркоче, гуде та виє... (Панас Мирний, IV, 1955, 286); [Саня:] Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Леся Українка, II, 1951, 33); — Он, подейкують, під Гадячем на Полтавщині справжні люди таки знайшлись: зовсім нагнали пана (Юрій Смолич, Рево та стогне.., 1960, 90); // Використовується при вказуванні на який-небудь предмет або особу. — Спить [Денис].. Он він. Бачиш? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 10); // Уживається для вказування на суперечливу ситуацію або при протиставленні. — Як же мені продати [землю], коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести(Панас Мирний, I, 1954, 159); — Та що ж, справді!.. Люди он, бач [провели землеустрій], а ми що ж — не люди?! (Андрій Головко, II, 1957, 134). 2. вказ. Уживається при висловленні наказу, спонукання, прохання і т. ін. — Піди он краще та подивись, що твоя доня робить на винограднику!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 264); — Руки помив? Ні? Іди он у кухню, помий швиденько (Іван Сенченко, Опов., 1959, 10). 3. вказ. Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози. Чепці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають — бенкетують.. Постривайте! Он над головою Старий Жижка з Таборова Махнув булавою (Тарас Шевченко, I, 1963, 269). 4. вказ. Уживається при вказуванні на послідовність дій, на зміну явищ, які ніби постають перед очима (може повторюватися перед кожним дальшим реченням або членом речення). Он визирнуло засмалене обличчя хлопчика.. А он, при дорозі, знов двоє дітей (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 460); Он пробіг, розчервонівшись, Сагайда, он пробіг, нахилившись, Черниш (Олесь Гончар, III, 1959, 455); // У сіюдуч. із часткою «і» вживається при вказуванні на появу кого-, чого-небудь (перев. сподіваного або бажаного). — А он і ті [сироти] — ні живі ні мертві, ждуть своєї долі (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 384); А он і гуси: їм колись.. Жилося нічогенько (Максим Рильський, I, 1960, 249). 5. вказ. Уживаються перед тим словом, яке логічно виділяється, підкреслюється. — Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема! (Марко Вовчок, I, 1955, 123); [Кузьма:] Я он курси по бджільництву закінчую заочно (Захар Мороз, П'єси, 1959, 110); // У сполуч. з словами дивись, дивіться, глянь, гляньте і т. ін. уживається, щоб привернути увагу співрозмовника. — Он дивись, між горами, вкритими лісом, висовується над самою Сулою висока лиса гора (Нечуй-Левицький, VII, 1956, 74); — Он гляньте краще на той табун диких гусей (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 196); Молодиця скрикнула здивовано — і до дівчат: — Дівчата, он диви! (Андрій Головко, II, 1957, 184). 6. вказ., у сполуч. із вказ. або відносн. займ. і присл. місця або способу дії. Уживається для уточнення місця, способу дії, предмета, особи і т. ін. (іноді супроводжується жестом). — Однеси лист... Он туди, два вікна видно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 411); Он те подвір'я хмари привалили, Понастромлявшись на соняшничиння (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 117); // Уживається для уточнення якого-небудь факту, як підсумок до сказаного. — Я зо всього викручусь.. — он як, бабусю! (Марко Вовчок, I, 1955, 105); Значить, он чого батько поїхав на ярмарок (Іван Багмут, Опов., 1959, 19).

[Ах, так] он [воно] як; Он [воно] що; [Ах] он ти (він, вона, воно і т. ін.) який (яка, яке і т. ін.) — уживається при констатації якого-небудь факту, перев.супроводжуваній виявом подиву, іронії і т. ін. — Он воно як! Це дивне діло! Признаться, де вже я не був — Такого дива я не чув... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 79); — Ніякого наказу.. я не одержував, — тихо сказав Щорс. — Ах, он як! Розумію. До речі, в штабі це також передбачали (Олександр Довженко, I, 1958, 142); — Що ж він вам заподіяв?.. — Як що? З служби вижив... ябедником зробив... он що! (Панас Мирний, I, 1949, 249); — Ясно! — не дав їй докінчити фрази Віктор. — Знаєш іще лейтенантом. Он воно що! (Андрій Головко, I, 1957, 476); — Он ти яке! — вигукнув чумак до моря. — Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п'є! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 247).

7. підсил., у сполуч. із займ. який, яка, яке, які і присл. як, скільки. Уживається для підсилення кількісної або якісної характеристики кого-, чого-небудь. — Мені ніколи, в мене ще он скільки діла, а вони водять!.. (Панас Мирний, I, 1949, 268); — Коли.. знудило тебе дощем та туманом, ти.. зимі он як радієш! (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 139); — Он якого собі парубка вибрала. Найкращого на всю округу (Григорій Тютюнник. Вир, 1964, 23). 8. підсил., у сполуч. з відносн. займ. Уживається для підкреслення важливості, значущості кого-, чого-небудь. — Ви що, а ми он що! до нас вам не рівняться (Леонід Глібов, Вибр.; 1951, 83).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Он нар. Вонъ, вотъ. Он глянь! Шевч. Он що, сестрице, я тобі скажу. Рудч. Ск. ІІ. 156. Так он з якої се причини. Ном. он-о́н, он-он-о́н. Вонъ тамъ.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

он1, оно, его, ему, им, о нём, она, её, ей и ею, о ней, мн. они, их, им, ими, о них

он2, нескл., м. и с. (название буквы)

Большой толковый словарь 1. ОН, его, ему, его, им, о нём (с предлогами: него, нему, ним); местоим. сущ. 1. Указывает на предмет речи или на лицо, не являющееся ни говорящим, ни собеседником (выраженные существительным ед., м.). Он не прав! Залив уже виден: подойдём к нему. К вам посетитель. - Пригласите его войти. А он мне нравится, твой отец. Мы с ним друзья (при обозначении говорящего вместе с другим лицом). Вот я его! (выражает шутливую угрозу тому, кого хотят наказать). // (обычно как уточнение со сл.: сам, самый). Нар.-разг. Именно тот, а не другой; тот самый. Никак шеф приехал? - Он самый. * Ужель Евгений?.. Так точно, он (Пушкин). 2. (с частицей вот). Разг. Приобретает указательный или усилительный характер. Ах, вот он, сюрприз! //(с личным местоим. 1 л. ед.). Шутл. Употр. в указательной функции. Где ты? - Да вот он я! 3. в зн. сущ. Употр. для обозначения того, кого избегают назвать прямо (обычно любимого, возлюбленного). * Она мечтой Стремится... Туда, где он являлся ей(Пушкин). ◊ Кто его знает. Неизвестно, никто не знает. Скоро ли поезд придёт? - А кто его знает! Скоро будет тепло? - Кто его знает. (Не) по нему, не по нём кто-, что-л. (Не) соответствует чьим-л. достоинствам, желаниям, вкусам, (не) подходит кому-л. Как что не по нём, он кричит. Иже с ним (см. Иже). Пусть (пускай) его. Употр. для выражения безразличия к действиям, поведению, мнению кого-л. Да пускай его сердится!

2. ОН, неизм.; м. Устарелое название буквы "о".

Ілюстрації

Он1PNG.jpg

Цікавіфакти

Матеріал з Вікіпедії

он1, його, йому, йому, їм, о нём, вона, її, їй і їю, о ней, мн. вони, їх, їм, іми, о них

он2, нескл., м. і с. (назва букви)

Большой толковый словарь

1. ОН, його, йому, йому, їм, о нём (з предлогами: його, ним, ним); местоим сущ. 1. Вказує на предмет речі або на особи, не являющемуся ні говорящим, ні співрозмовником (виражені номенклатурні сили, м.). Він не прав! Залив вже видно: підійти до нему. К вам відвідуватель. - Пригласите його вйти. А він мені нравится, твій батько. Мы с ним друзья (при позначенні говорящего разом з іншим лицом). Вот я его! (выражает шутливую загрозу тому, кого хот наказати). // (як правило, як уточнення со сл .: сам, самий). Нар.-разг. Іменно той, а не інший; той самий. Никак шеф приехал? - Він самий. * Ужель Евгений? .. Так точно, він (Пушкін). 2. (с частицей вот). Разг. Приобретає показний або сильний характер. Ах, вот он, сюрприз! // (с личным местоим. 1 л. ед.). Шутл. Употр. в указательной функции. Где ты? - Да вот він я! 3. в зн. сущ. Употр. для позначення того, кого ігнорують назвати прямо (звичайно любимого, коханого). * Она мечтой Стремится ... Туда, де він вийшов її (Пушкін). ◊ Кто его знает. Невідомо, ніхто не знає. Скоро ли поезд приходить? - А хто його знає! Скоро буде тепло? - Кто его знает. (Не) по нему, не по нём хто, що-л. (Не) відповідає чьим-л. достоинствам, бажанням, вкусам, (не) підходить кому-л. Как что не по нём, він кричит. Иже с ним (см. Иже). Пусть (пускай) його. Употр. для вираження безразличності до дій, поведінки, думки кого-л. Да пускай його сердится!

2. ОН, неизм .; м. Устарелое название буквы "о".

Див. також

Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка

[1]