Олтарь

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Грінченків словник

Олтарь, -ря, м. = Вівтарь. Піп живе з олтаря, а писарь з каламаря. Ном. № 212.

Сучасний словник

ОЛТА́Р, я, чол., церк. Те саме, що вівтар. Іфігенія ворушить багаття на олтарі, щоб ясніше горіло, поправляє покраси (Леся Українка, I, 1951, 160); Олтар зостався од старої церкви. Він давнішній і закруглений; до його вже потім приставлена новіша церква (Нечуй-Левицький, II, 1956, 401).

Приносити (принести, віддати і т. ін.) на олтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.), уроч. — те саме, що Приносити (принести і т. ін.) на вівтар вітчизни (перемоги, науки і т. ін.) (див. вівтар). Серед 28 героїв-панфіловців, які хоробро захищали Москву, були росіяни, українці, казахи, киргизи. У передсмертній записці вони писали: — Ми приносимо своє життя на олтар Вітчизни (Комуніст України, 5, 1965, 20).

Що таке олтарь?

Храми будують по-різному. Одні зображують собою Хрест. Інші - круглі або восьмикутні - виражають Нескінченність Божу. Храми чотирикутні - це образ всесвіту, а прямокутні храми - це зображення Церкви у вигляді корабля, що несе людей до майбутнього Небесного Життя. Але у влаштуванні будь-якого храму ми завжди зможемо ясно розрізнити найважливішу й головну частину. Вона називається вівтар. Це грецьке слово, воно означає "піднесений жертовник". Вівтар, дійсно, улаштовується на невеликому піднесенні, зі східного боку храму. Адже на сході встає сонце, а церковна пісня називає Христа "Сонцем Правди". Вівтар - це священне місце, де являється людям Сам Господь Ісус Христос. Це буває під час Божественної Літургії - Богослужіння, у якому хліб і вино стають Тілом Христовим і Його Кров'ю. Це дуже радісне й разом з тим страшне своєю неземною величчю Богослужіння. Тому входити у вівтар дозволяється не всім людям, але лише тим, хто служить Божественні служби: єпископам, священикам і дияконам, а також церковнослужителям - алтарникам і паламарям, які їм у цьому допомагають.

Цікаві факти

Використання вівтарів у загальновизнаному християнстві

У журналі «Чівільта каттолика» говорилось: «Вівтар є центральним об’єктом не лише церковної будівлі, але також живої церкви». Однак Ісус Христос не започаткував жодної релігійної церемонії, яку слід було відправляти на вівтарі. Також він не наказував своїм учням робити це. Ісусова згадка про жертовник у Матвія 5:23, 24 та в інших місцях стосується релігійних звичаїв, поширених серед євреїв, але Ісус не каже, щоб його послідовники поклонялися Богові, користуючись вівтарем.

Американський історик Джордж Фут Мур (1851—1931) писав: «Головні елементи християнського поклоніння завжди були однакові, але з часом прості обряди, описані Юстином в середині другого століття, переросли в імпозантний культ». Католицькі обряди і публічні релігійні церемонії настільки численні і складні, що в католицьких семінаріях їх вивчають як окрему дисципліну — літургію. Мур продовжує: «Ця тенденція, притаманна всім ритуалам, була посилена впливом Старого Завіту, коли духівництво у християнстві почали розглядати як спадкоємця священства з попереднього Божого устрою. Пишні шати первосвященика, церемонійні вбрання інших священиків, урочисті процесії, хори співаків-левитів, які виспівували псалми, хмари пахощів з кадильниць — усе це видавалося божественним взірцем для релігійного поклоніння, який давав підставу церкві конкурувати з пишністю стародавніх культів».

Вас, можливо, дивує, що чимало обрядів, церемоній, убрань та інших складових культу багатьох церков сьогодні відображають не християнські вчення Євангелій, а звичаї та обряди євреїв і язичників. «Католицька енциклопедія» («Enciclopedia Cattolica») зазначає, що католицизм «успадкував використання вівтаря від юдаїзму і частково від язичництва». Мінуцій Фелікс, апологет III століття н. е., писав, що християни «не мали ні храмів, ні вівтарів». В енциклопедичному словнику «Релігії і міфи» («Religioni e Miti») говориться подібно: «Ранні християни відкидали використання вівтарів, щоб відмежувати себе від єврейського і язичницького культів».

Через те що християнство перш за все базувалося на принципах, які треба було приймати і застосовувати у щоденному житті в кожній країні, вже не було потреби ні у святому місті на землі, ні в буквальному храмі з жертовниками, ні в людських священиках, одягнених у спеціальне вбрання. Ісус сказав: «Час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві... Справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді» (Івана 4:21, 23, Хом.). Розвинувши складну систему обрядів і використовуючи вівтарі, багато церков нехтують словами Ісуса про те, як слід поклонятися правдивому Богу.

[Примітка]

Раніше жертви Єгові приносили Каїн і Авель, можливо, використовуючи для цього жертовники (Буття 4:3, 4).

Ілюстрації

Медіа

В тег EmbedVideo введен неверный id "_r3V7hAauwY?t=2" видео для сервиса "youtube".
В тег EmbedVideo введен неверный id "_5Ap8iXpYuk?t=3" видео для сервиса "youtube".